The Violin - City Boy

Broughton-Mason

A kindly word for friends and strangers almost anyone she meets

A lonely house at the end of the road full of silly memories

And when the locals laugh at her she turns a blind eye to it all

She sees the irony and so what no-one really meant it

A grey old lady, touched and lonesome, just a little bit eccentric

But no-one sees the secrets hidden in a diary stowed beneath the stairs

And she sat that night in her chair by the fire hearing his violin

Tears appeared and burned her cheeks as he caressed every string

As the dawn arrives to hurt her eyes the coals are growing dim

And when the room grows cold she still recalls every inch of him

Germaine was a leggy lady, barely old enough to know how

To hold the right knife at the table it was difficult but somehow

She caught the eye of an evening pirate and he sailed his way into her heart

Her Valentino played violin till it was well into the night

Enjoyed her evening oh so much although she never ate a bite

So Cinderella lost her slipper to a Lilting, Latin Gigolo

And he stood that night by the tableside playing his violin

Tears arrived in Germaine’s eyes as he caressed every string

As the day appeared with the tables cleared, she was still there listening

And she rose to go with her eyes still closed, but she paused to glance at him

There was no-one there but her and as she sadly took her fur, she heard…

A little weary eyed, but smiling she wandered home…

Alone

Then every evening she came back to her table by the window

Бротон-Мейсон

Ласкаве слово для друзів і незнайомців майже всіх, кого вона зустрічає

Самотній будинок у кінці дороги, повний дурних спогадів

І коли місцеві жителі сміються з неї, вона закриває очі на все

Вона бачить іронію, і тому, що насправді ніхто не мав на увазі

Сіра старенька, зворушена й самотня, лише трошки ексцентрична

Але ніхто не бачить таємниць, прихованих у щоденнику, що зберігається під сходами

І вона сиділа тієї ночі у своєму кріслі біля вогню, слухаючи його скрипку

Сльози з’явилися й обпекли її щоки, коли він пестив кожну струну

Коли настає світанок, щоб пошкодити їй очі, вугілля тьмяніє

І коли в кімнаті стає холодно, вона все ще згадує кожен його дюйм

Жермен була долгогою жінкою, ледве достатньо дорослою, щоб знати як

Тримати правильний ніж за столом було важко, але чомусь

Вона привернула увагу вечірнього пірата, і він пройшов до її серця

Її Валентино грав на скрипці до глибокої ночі

Дуже насолоджувався вечором, хоча вона ніколи не їла

Тож Попелюшка втратила туфлю – латинського жиголо Lilting

І тієї ночі він стояв біля столу і грав на скрипці

Сльози навернулися на очі Жермена, коли він пестив кожну струну

Коли настав день із прибраними столами, вона все ще була там і слухала

І вона піднялася, щоб піти із закритими очима, але зупинилася, щоб поглянути на нього

Там нікого не було, крім неї, і коли вона сумно взяла своє хутро, вона почула…

Трохи втомленими очима, але посміхаючись, вона побрела додому…

На самоті

Потім щовечора вона поверталася до свого столика біля вікна