Деревянное облако - Чёрный Лукич

Как табачный дым,

Словно стая птиц,

Как листок письма

Выпал из окна,

От стены к стене

Выше всех домов

Я взлетаю ввысь

Стаей облаков.

Славно дед учил:

«Не скрепляй гвоздем.

Только клей да смоль.

Только боль да пыл».

Не застудит снег,

Не зальет дождем.

Что же я забыл?

Что же я забыл?

Сини дали далеки.

Долететь бы до реки.

Вровень со звездой,

Если будет ночь.

Солнце не задень,

Если будет день.

Быстрые стрижи,

Верные пажи.

Чудо-облака

Трогает рука.

Сини дали далеки.

Долететь бы до реки.

Ветер из дверей,

Ветер из щелей.

Словно камень скал

Я почти упал.

Только клей да смоль,

Только боль да пыл.

Что же я забыл?

Что же я забыл?

Сини дали далеки.

Долететь бы до реки.

Как табачный дым,

Словно стая птиц,

Как листок письма

Выпал из окна,

От стены к стене

Выше всех домов

Я взлетаю ввысь

Стаей облаков.

Як тютюновий дим,

Немов зграя птахів,

Як листок листа

Випав із вікна,

Від стіни до стіни

Вище всіх будинків

Я злітаю вгору

Зграєю хмар.

Славно дід вчив:

«Не скріплюй цвяхом.

Тільки клей та смоль.

Тільки біль та пил».

Не застудить сніг,

Не заллє дощем.

Що ж я забув?

Що ж я забув?

Сіні дали далекі.

Долетіти би до річки.

Врівень із зіркою,

Якщо буде ніч.

Сонце не задень,

Якщо буде день.

Швидкі стрижі,

Вірні пажі.

Чудо-хмари

Рушає рука.

Сіні дали далекі.

Долетіти би до річки.

Вітер із дверей,

Вітер із щілин.

Немов камінь скель

Я майже впав.

Тільки клей та смоль,

Тільки біль та пил.

Що ж я забув?

Що ж я забув?

Сіні дали далекі.

Долетіти би до річки.

Як тютюновий дим,

Немов зграя птахів,

Як листок листа

Випав із вікна,

Від стіни до стіни

Вище всіх будинків

Я злітаю вгору

Зграєю хмар.