Construção - Chico Buarque

Amou daquela vez como se fosse a última

Beijou sua mulher como se fosse a última

E cada filho seu como se fosse o único

E atravessou a rua com seu passo tímido

Subiu a construção como se fosse máquina

Ergueu no patamar quatro paredes sólidas

Tijolo com tijolo num desenho mágico

Seus olhos embotados de cimento e lágrima

Sentou pra descansar como se fosse sábado

Comeu feijão com arroz como se fosse um príncipe

Bebeu e soluçou como se fosse um náufrago

Dançou e gargalhou como se ouvisse música

E tropeçou no céu como se fosse um bêbado

E flutuou no ar como se fosse um pássaro

E se acabou no chão feito um pacote flácido

Agonizou no meio do passeio público

Morreu na contramão atrapalhando o tráfego

Amou daquela vez como se fosse o último

Beijou sua mulher como se fosse a única

E cada filho seu como se fosse o pródigo

E atravessou a rua com seu passo bêbado

Subiu na construção como se fosse sólido

Ergueu no patamar quatro paredes mágicas

Tijolo com tijolo num desenho lógico

Seus olhos embotados de cimento e tráfego

Sentou pra descansar como se fosse um príncipe

Comeu feijão com arroz como se fosse o máximo

Bebeu e soluçou como se fosse máquina

Dançou e gargalhou como se fosse o próximo

E tropeçou no céu como se ouvisse música

E flutuou no ar como se fosse sábado

E se acabou no chão feito um pacote tímido

Agonizou no meio do passeio náufrago

Morreu na contramão atrapalhando o público

Amou daquela vez como se fosse máquina

Beijou sua mulher como se fosse lógico

Ergueu no patamar quatro paredes flácidas

Sentou pra descansar como se fosse um pássaro

E flutuou no ar como se fosse um príncipe

E se acabou no chão feito um pacote bêbado

Morreu na contramão atrapalhando o sábado

Por esse pão pra comer, por esse chão pra dormir

A certidão pra nascer, a concessão pra sorrir

Por me deixar respirar, por me deixar existir

Deus lhe pague

Pela cachaça de graça que a gente tem que engolir

Pela fumaça, disgraça, que a gente tem que tossir

Pelos andaimes, pingentes, que a gente tem que cair

Deus lhe pague

Pela mulher carpideira pra nos louvar e cuspir

E pelas moscas-bicheiras a nos beijar e cobrir

E pela paz derradeira que enfim vai nos redimir

Deus lhe pague

Він любив той час, наче останній

Цілував дружину, наче востаннє

І кожна ваша дитина, як ніби вона єдина

І сором’язливим кроком перетнув вулицю

Конструкція пішла вгору, наче машина

Побудував чотири суцільні стіни на рівні

Цегла з цеглою в чарівному дизайні

Твої очі потьмяніли від цементу та сліз

Сіли відпочити, наче субота

Їв квасолю та рис, наче князь

Він пив і ридав, наче потерпілий

Танцювали й сміялися, ніби слухали музику

І споткнувся в небі, наче був п’яний

І воно пливло в повітрі, наче птах

А якби він опинився на підлозі, як млявий пакет

Він мучився посеред громадської доріжки

Загинув у неправильному напрямку, заважаючи руху транспорту

Він любив той час, наче останній

Цілував дружину, наче вона одна

І кожна ваша дитина немов блудний син

І перейшов вулицю своїм п’яним кроком

Він піднявся в конструкції, наче твердий

Побудував чотири чарівні стіни на рівні

Цегла з цеглою в логічному оформленні

Твої очі потьмяніли від цементу та дорожнього руху

Сів відпочити, як князь

Їли квасолю та рис, ніби це було найкраще

Пив і гикав, наче машина

Він танцював і сміявся, ніби він був наступним

І спотикався в небі, ніби слухав музику

І літало в повітрі, наче субота

А якби вона опинилася на підлозі, як сором’язливий пакет

Він мучився посеред корабельної аварії

Загинув не в тому напрямку, хвилюючи громадськість

Він любив той час, як машину

Поцілував дружину, ніби це було логічно

Побудував чотири мляві стіни на рівні

Сів відпочити, наче птах

І він парив у повітрі, наче князь

А якби воно опинилося на підлозі, як п’яний пакет

Він загинув у зворотному напрямку, порушивши суботу

Щоб цей хліб їв, щоб ця підлога спала

Свідоцтво народитися, поступка посміхатися

За те, що дозволив мені дихати, за те, що дозволив мені існувати

Благослови вас Бог

За безкоштовну кашасу, яку ми повинні проковтнути

Димом, ганьбою, що нам доводиться кашляти

Через риштування, підвіски, які нам доводиться падати

Благослови вас Бог

Щоб скорботна жінка нас хвалила і плювала

І щоб жулик летить поцілувати нас і накрити

І за остаточний мир, який нарешті спокутить нас

Благослови вас Бог