Дезинфекция - Честер Небро

Я выпил водки за твое здоровье.

На нашей скотобазе пахнет мясом,

Я видел как там грешники одели рясы.

Я вытер рукавом слюни и сопли,

Я этой музыкой себя же проклял

Там проб*ядей у алтаря и сквозь бесящих воплей

И что есть сил кричал: «Чтобы вы, с*ки, сдохли!»

В гробу я видел этих маргиналов

Это не люди — это всего лишь их аналог.

Я бы шатал их и кормил шакалов,

Чтобы шакалы не кормились с моего квартала.

И всё будет путём, всё чин по чину,

Не строй из себя Аль Пачино просто будь мужчиной.

Либо вывезешь, либо братишь — не обессудь

Тебя вывезут и п*зданут где-нибудь в лесу.

На нашей свиноферме лютый фермер,

И потому наверно зло — это не просто термин.

Черти питались, но не теми;

А мы, в этот момент стояли молча на коленях.

Но время сотрёт в нашей памяти след,

Продезинфицировав этот мир.

Я просил и для себя у лекаря рецепт,

Стоя у дверей, но он мне не открыл.

Время сотрёт в нашей памяти след,

Продезинфицировав этот мир.

Я просил и для себя у лекаря рецепт,

Стоя у дверей, но он мне не открыл.

Бог, глядя на тысячи сброшенных бомб,

Рано или поздно, но всё-таки скажет нам: «Стоп.»

И нас не будет в помине, ни имен, ни фамилий,

Нет звуков мобильных и шума автомобилей.

Путём обильных осадков эти пятна не смыть.

Желание сд*хнуть, преодолеть желание жить.

Система, как потрошитель продолжает крошить,

Но я не хотел по душам, я хотел от души.

Чтобы ружья и «Калаши» в тишь поутихли

И может кто-нибудь вникнет в суть этой х*йни,

Когда их небо рухнет — мы пирамиды воздвигнем

И на новой основе построим свой мир.

И нам не нужен: ни фарт, ни удача, ни случай;

Всё, что нам надо — у нас уже есть.

Если ты веришь иди и лучше не слушай,

Тех кто не верит — помни: черти все еще здесь.

И я в их числе, братка, не спорю я грешник,

В наших бараках праведность — это порок.

Это фальшивая нежность на куски меня режет,

И я, жду не дождусь, когда же закроется гроб.

Но время сотрёт в нашей памяти след,

Продезинфицировав этот мир.

Я просил и для себя у лекаря рецепт,

Стоя у дверей, но он мне не открыл.

Время сотрёт в нашей памяти след,

Продезинфицировав этот мир.

Я просил и для себя у лекаря рецепт,

Стоя у дверей, но он мне не открыл.

Я випив горілки за твоє здоров'я.

На нашій скотобазі пахне м'ясом,

Я бачив, як там грішники одягли ряси.

Я витер рукавом слини і соплі,

Я цією музикою себе прокляв

Там проб*ядей біля вівтаря і крізь біснячих зойків

І що сил кричав: «Щоб ви, с*ки, здохли!»

У труні я бачив цих маргіналів

Це не люди — це лише їх аналог.

Я би хитав їх і годував шакалів,

Щоб шакали не їли з мого кварталу.

І все буде шляхом, все чин почину,

Не буд із себе Аль Пачіно просто будь чоловіком.

Або вивезеш, або братиш—не безсудь

Тебе вивезуть і підуть десь у лісі.

На нашій свинофермі лютий фермер,

І тому напевно зло — це не просто термін.

Риси харчувалися, але не теми;

А ми, в цей момент стояли мовчки на колінах.

Але час зітре в нашій пам'яті слід,

Продезінфікувавши цей світ.

Я просив і для себе в лікаря рецепт,

Стоячи біля дверей, але він мені не відкрив.

Час зітре в нашій пам'яті слід,

Продезінфікувавши цей світ.

Я просив і для себе в лікаря рецепт,

Стоячи біля дверей, але він мені не відкрив.

Бог, дивлячись на тисячі скинутих бомб,

Рано чи пізно, але все-таки скаже нам: «Стоп.»

І нас не буде в поміні, ні імен, ні прізвищ,

Немає звуків мобільних і шуму автомобілів.

Шляхом сильних опадів ці плями не змити.

Бажання здохнути, подолати бажання жити.

Система, як потрошитель продовжує кришити,

Але я не хотів по душах, я хотів від душі.

Щоб рушниці і «Калаші» втиш затихли

І може хтось вникне в суть цієї х*йні,

Коли їхнє небо звалиться — ми піраміди спорудимо

І на новій основі побудуємо свій світ.

І нам не потрібний: ні фарт, ні удача, ні випадок;

Все, що нам треба — у нас вже є.

Якщо ти віриш іди і краще не слухай,

Тих, хто не вірить, пам'ятай: чорти все ще тут.

І я в их числі, братку, не спорю я грішник,

У наших бараках праведність — це порок.

Це фальшива ніжність на шматки мене ріже,

І я, чекаю не дочекаюсь, коли вже закриється труна.

Але час зітре в нашій пам'яті слід,

Продезінфікувавши цей світ.

Я просив і для себе в лікаря рецепт,

Стоячи біля дверей, але він мені не відкрив.

Час зітре в нашій пам'яті слід,

Продезінфікувавши цей світ.

Я просив і для себе в лікаря рецепт,

Стоячи біля дверей, але він мені не відкрив.