До утра - Честер Небро

Стрелки часов обозначили полночь, над Вавилоном циклон

Проникает в салон мой разрядами молний сквозь лобовое стекло.

Это голос голодного города, ноты которого с дымом уходят в окно.

Персонажи немого кино на фоне обсаженных многоэтажек,

Парализованных сном, организованно лыка не вяжет.

Погружаясь на самое дно — снова не слово о них в репортажах.

Ночь повернулась спиной и чёрной гуашью рисует пейзажи.

Я чувствую лёгкий озноб (да), но не чувствую ног — это чувство не ново.

Я чувствую легкими смо, продолжаю вдыхать его снова и снова.

Темнота обнажила клинок и под этим покровом, как заколдованный

Город убитых дорог.

Ночь, на часах половина второго.

В этом городе дуют ветра.

Во дворах не играют гитары.

Мы останемся здесь до утра ночевать в глубине этих арок.

Там, где люди не видят добра — под подошвами на тротуарах,

А по дороге в потерянный рай каждый прожитый день, как подарок.

В этом городе дуют ветра.

Во дворах не играют гитары.

Мы останемся здесь до утра ночевать в глубине этих арок.

Там, где люди не видят добра — под подошвами на тротуарах,

А по дороге в потерянный рай каждый прожитый день, как подарок.

Снова до ниток промок среди этих домов, но не чувствую мокрых волокон.

Строчки ложатся на мокрый листок и дождь барабанит по водостокам.

Время подводит итог — это доктор, который нас будет лечить, но не трогать.

Я снова иду на восток, наблюдаю за звёздами через бинокль.

Нам стоит подумать о многом.

О многом задумался только вчера у костра.

Эпоха застоя среди новостроек.

Брат, я прошу тебя — время не трать.

Эта ночь подрывая устои не стоит того, чтобы нам за нее умирать.

Пока рушится мир, мы заново строим мосты к потусторонним мирам.

Я не в праве тревожить твой сон,

Но пора покидать невесомость,

Когда вспыхнет огнём горизонт — новый день

Будет новый день будет в нём оцифрован.

Моё Солнце проникнет в твой дом,

И в лучах его вновь околдован.

Город убитых дорог за окном.

На часах половина седьмого.

В этом городе дуют ветра.

Во дворах не играют гитары.

Мы останемся здесь до утра ночевать в глубине этих арок.

Там, где люди не видят добра — под подошвами на тротуарах,

А по дороге в потерянный рай каждый прожитый день, как подарок.

В этом городе дуют ветра.

Во дворах не играют гитары.

Мы останемся здесь до утра ночевать в глубине этих арок.

Там, где люди не видят добра — под подошвами на тротуарах,

А по дороге в потерянный рай каждый прожитый день, как подарок.

Стрілки годинника позначили опівночі, над Вавилоном циклон

Проникає в салон мій розрядами блискавок крізь лобове скло.

Це голос голодного міста, ноти якого з димом йдуть у вікно.

Персонажі німого кіно на тлі обсаджених багатоповерхівок,

Паралізованих сном, організовано лика не в'яже.

Занурюючись на саме дно — знову не слово про них у репортажах.

Ніч повернулася спиною і чорною гуашшю малює пейзажі.

Я відчуваю легкий озноб (так), але не відчуваю ніг - це почуття не ново.

Я відчуваю легкими смо, продовжую вдихати його знову і знову.

Темрява оголила клинок і під цим покровом, як зачарований

Місто вбитих доріг.

Ніч, на годині половина другого.

У цьому місті дмуть вітри.

У дворах не грають гітари.

Ми залишимося тут до ранку ночувати в глибині цих арок.

Там, де люди не бачать добра під підошвами на тротуарах,

А по дорозі в втрачений рай кожен прожитий день, як подарунок.

У цьому місті дмуть вітри.

У дворах не грають гітари.

Ми залишимося тут до ранку ночувати в глибині цих арок.

Там, де люди не бачать добра під підошвами на тротуарах,

А по дорозі в втрачений рай кожен прожитий день, як подарунок.

Знову до ниток промок серед цих будинків, але не відчуваю мокрих волокон.

Рядки лягають на мокрий листок і дощ барабанить по водостоках.

Час підбиває підсумок — це лікар, який нас лікуватиме, але не чіпатиме.

Я знову йду на схід, спостерігаю за зірками через бінокль.

Нам варто подумати про багато чого.

Про багато чого задумався тільки вчора біля багаття.

Епоха застою серед новобудов.

Брате, я прошу тебе — час не витрачати.

Ця ніч підриваючи підвалини не варто того, щоб нам за неї вмирати.

Поки руйнується світ, ми знову будуємо мости до інших світів.

Я не має права турбувати твій сон,

Але пора залишати невагомість,

Коли спалахне вогнем горизонт - новий день

Буде новий день у ньому оцифрований.

Моє Сонце проникне в твій будинок,

І в променях його знову зачарований.

Місто вбитих доріг за вікном.

На годині половина сьомого.

У цьому місті дмуть вітри.

У дворах не грають гітари.

Ми залишимося тут до ранку ночувати в глибині цих арок.

Там, де люди не бачать добра під підошвами на тротуарах,

А по дорозі в втрачений рай кожен прожитий день, як подарунок.

У цьому місті дмуть вітри.

У дворах не грають гітари.

Ми залишимося тут до ранку ночувати в глибині цих арок.

Там, де люди не бачать добра під підошвами на тротуарах,

А по дорозі в втрачений рай кожен прожитий день, як подарунок.