Ridonami la calma - Carlo Bergonzi

Ave Maria per l’aria va il suon

d’una campana

Sorge venere pura

e solitaria da la selva lontana.

Oh!

Come si diffonde del vespero la pace!

La rondine ritorna a le sue gronde

e là s’addorme e tace

Resta un murmure

lento di mille voci strane.

Forse tra i fiori e tra le siepi

il vento racconta storie arcane.

Chi sa quanti pensieri

in quel susurro grato!

Il vento canta e sopra i cimiteri

e i giardini è passato.

Ave maria, nel core comm'èe dolce la sera

Tu sai che ne' tormenti dell’amore

è schietta la preghiera;

ond’io, nel cielo fiso lo sguardo umido e l’alma:

«Ridonami, ti prego, il mio sorriso;

Ridonami la calma, ridonami la calma!»

Радуйся, Маріє в повітрі лунає звук

дзвоника

Сходить чиста Венера

і самотній з далекого лісу.

Ой!

Як мир шириться ввечері!

Ластівка повертається на свій карниз

а там засинає і мовчить

Залишається шепотіння

повільно тисячі дивних голосів.

Можливо, серед квітів і живоплотів

вітер розповідає таємні історії.

Хтозна скільки думок

цим вдячним шепотом!

Вітер співає і над цвинтарями

і пройшли сади.

Ave maria, в серці comm'èe солодке ввечері

Ти знаєш, що в муках кохання

молитва щира;

отже я в небі зупинив свій мокрий погляд і душу:

«Поверни мені, будь ласка, мою посмішку;

Поверніть мені мій спокій, поверніть мені мій спокій!»