Tamara - Bruno Pelletier

Il y a des jours de pluie

Qui semblent s’allonger

On court en pleine nuit

Et on ne sait pas à qui parler

Nous on est de vieux amis

Qui se sont éloignés

On a nos loins secrets

Qui dorment dans nos pensées

En claquant la porte, on s’est donné la vie

Délivrant nos mains des cordes de l’ennui

Et je sens les larmes qui ont coulé

Du feu de l’amour ne reste qu’un brasier

Je n’ai jamais su comment te dire

Mais que tous ces jours sont dans nos yeux

Quand les mots ne disent plus

Ce qui rejoint l’amour

On pense et on se regarde

Ce n’est plus les premiers jours

A qui appartient le temps

Que nous nous sommes donné

Encore un autre secret ou une vérité

En claquant la porte on s’est donné la vie

Délivrant nos mains des cordes de l’ennui

Et je sens les larmes qui ont coulé

Du feu de l’amour ne reste qu’un brasier

Je n’ai jamais su comment te dire

Que notre amour pourrait un jour mourir

Quand le blues nous a pris tous les deux

On a rien dit, on est parti sans dire adieu

Quand partout autour

Ca ne respire plus l’amour

On pense et on attend

Puis on comprend ce qu’on a perdu

Et je sens les larmes qui ont coulé

Du feu de l’amour ne reste qu’un brasier

Je n’ai jamais su comment te dire

Que notre amour pourrait un jour mourir

Et je sens les larmes qui ont coulé

Du feu de l’amour ne reste qu’un brasier

Je n’ai jamais su comment te dire

Que tous ces jours sont dans nos yeux

Бувають дощові дні

які ніби лежать

Біжимо серед ночі

І ми не знаємо, з ким говорити

Ми давні друзі

який пішов геть

У нас є найглибші таємниці

Хто спить у наших думках

Грюкнувши дверима, ми дали одне одному життя

Звільняємо руки від канатів нудьги

І я відчуваю сльози, що текли

Від вогню кохання залишається лише жаровня

Я ніколи не знав, як тобі сказати

Але всі ці дні в наших очах

Коли слова більше не говорять

Що приєднує любов

Ми думаємо і дивимося один на одного

Це вже не перші дні

Хто володіє часом

що ми віддали собі

Ще одна таємниця чи правда

Грюкнувши дверима, ми дали одне одному життя

Звільняємо руки від канатів нудьги

І я відчуваю сльози, що текли

Від вогню кохання залишається лише жаровня

Я ніколи не знав, як тобі сказати

Що наше кохання може одного дня померти

Коли блюз забрав нас обох

Ми нічого не сказали, пішли, не попрощавшись

Коли скрізь навколо

Воно більше не дихає любов'ю

Думаємо і чекаємо

Тоді ми розуміємо, що втратили

І я відчуваю сльози, що текли

Від вогню кохання залишається лише жаровня

Я ніколи не знав, як тобі сказати

Що наше кохання може одного дня померти

І я відчуваю сльози, що текли

Від вогню кохання залишається лише жаровня

Я ніколи не знав, як тобі сказати

Що всі ці дні в наших очах