J'me voyais plus - Bruno Pelletier

J’me voyais plus dans les miroirs

Depuis longtemps

Car la beauté du désespoir,

ça va un temps.

Vagabonder c’est monotone

Et on s’en lasse

De nettoyer à l’acétone

Les plus belles traces.

J’me voyais plus traîner des sacs

Pendant des mois,

Car l’errance tout seul ça détraque

C’qui reste de soi.

Sous la faîence y’a les blessures,

celles qui nous rongent,

Qui nous lancent des SOS,

Pour qu’on y songe.

A qui je pense,

Quand le rideau s’abaisse

Pour que j’espère encore

Pour que j’attende.

A qui je parle,

Une pieuvre au fond du ventre,

De la nature des sens,

Pour qu’il m’entendent.

J’me voyais plus ou moins monter

Là sur les planches,

Entraînant tous mes souvenirs

Dans la cadence.

Oh ma Sophie j’ai eu la chance

De voir dans le ciel,

Une étoile pour que j’avance

Loin sous son aile.

Pour qu’ils m’entendent.

J’me voyais plus dans les miroirs

Depuis longtemps

Car la beauté du désespoir,

ça va un temps.

Et si jamais je trouve un abri

Ou une branche,

J’me mettrai là dans mon nid

Sans résistance.

Я більше бачив себе в дзеркалах

З давніх-давен

За красу відчаю,

пройшло багато часу.

Блукання одноманітне

І ми втомлюємося від цього

Чистити ацетоном

Найкрасивіші треки.

Я більше не бачив, як тягну сумки

Протягом місяців,

Тому що блукання само по собі не вигідно

Те, що залишилося від себе.

Під глиняним посудом є рани,

ті, що нас гризуть,

Хто надсилає нам SOS,

Просто подумати.

про кого я думаю,

Коли опуститься завіса

Так що я ще сподіваюся

Щоб я чекала.

з ким я розмовляю,

Восьминіг глибоко в животі,

Про природу почуттів,

Щоб вони мене почули.

Я бачив себе більш-менш лазіти

Там на дошках

Забираючи всі мої спогади

В каденції.

О моя Софі, мені пощастило

Щоб побачити в небі,

Зірка для мене, щоб рухатися вперед

Далеко під його крилом.

Щоб вони мене почули.

Я більше бачив себе в дзеркалах

З давніх-давен

За красу відчаю,

пройшло багато часу.

І якщо я колись знайду притулок

Або гілка,

Я покладу себе там у своє гніздо

Без опору.