Es regnet - Brigitte Fassbaender, Cord Garben

Ich frage nichts

Ich darf nicht fragen

Denn du hast mir gesagt: «Frage nicht!»

Aber kaum höre ich deinen Wagen

Denke ich: Sagen, oder nicht sagen?

Er hat alles auf dem Gesicht

Glaubst du denn daß nur der Mund spricht?

Augen sind wie Fensterglas

Durch alle Fenster sieht man immer

Schließt du die Augen ist es schlimmer

Meine Augen hören etwas

Etwas anderes meine Ohren

Für Schmerzen bin ich denn geboren

Laß mein Gesicht am Fenster, laß;

Die Sonne darf jetzt nicht mehr scheinen!

«Es regnet,» sagt das Fensterglas

Es sagt nur was es denkt!

Laß uns zusammen weinen…

…zusammen weinen…

Я нічого не питаю

Мені не дозволено запитувати

Бо ти сказав мені: «Не питай!»

Але я майже не чую вашу машину

Я думаю: сказати чи не сказати?

У нього все на обличчі

Ви думаєте, що тільки уста говорять?

Очі як віконне скло

Завжди видно через усі вікна

Якщо ви закриєте очі, це ще гірше

Мої очі щось чують

Ще щось мої вуха

Я народився для болю

Залиш моє обличчя у вікні, залиш;

Сонце більше не може світити!

«Дощ йде», — каже віконне скло

Він говорить лише те, що думає!

Поплачмо разом...

...плачуть разом...