Dr. Martens E01 - BRAV

Évidement, toute cette histoire n’est qu’une fiction

Qui j’espère invitera à la réflexion

Sur les dérives, parfois sectaires d’un isolement social, racial ou économique

Combattre les extrêmes, avant que ce soit l’inverse

Déjà petit, très peu d’amis, souvent solitaire

Unique enfant d’une famille discrète, ouvrière

Qui pour survivre dans ce milieu de bâtiments précaires

Gratte jour et nuit, touche le SMIC pour un taf' de merde

Dure est la vie, mais bon tant pis, il faudra faire avec

T’façon ici, on a beau crier, nul n’entend l’appel

Alors enlisé dans l’oubli, on tente de rester fier

Mais la sère-mi fini très vite par faire baisser la tête

Dix-neuf-cent-quatre-vingt-six, j’avais cinq piges à peine

J’ai vu arriver sans un bruit la douleur quotidienne

D’une mère infirme que les soucis ont quasi rendu muette

D’un daron qui dans le Whisky tente de noyer les dettes

Et qui se venge de ses défaites en détruisant c’qu’il aime

En tabassant souvent ma mère quand ce n’est pas moi-même

Chaque jour plus rude et plus obscur que celui de la veille

Me pousse à traîner dans la rue, fuir cette sale rengaine

À sept-huit piges, passage difficile par l'école primaire

Où j’ai rapidement appris le sens du mot «colère»

Faut dire qu’entendre sans arrêt des «vas-y, nique ta mère»

Marque l’esprit qui encore aujourd’hui me reste en travers

Je me souviens qu'à cette époque, j’aurais souhaiter que crèvent

Tous ces connards de fils de bourges qui m’insultaient sans cesse

De sale pauvre, de cassos, de bâtard parfois même

Finalement cette période forge mon caractère

Un peu plus tard, c’est au lycée que tout s’accélère

Un jour de Mars, pour un regard pourtant ordinaire

Une bande de rabzas et de blacks à la réput' vénère

S’y mettent à quatre pour me coincer dans les chiottes, et merde

Tout va très vite, l’un d’eux me gifle tandis qu’les autres me tiennent

J’essaye de fuir mais tous ces types sur mon corps se jettent

Les coups déferlent et les insultes sur ma gueule s’enchaînent

Aucune issue, et si je suis seul contre quatre, que faire?

Répondre j’aimerais, mais maintenu de force à terre

Une main sur la bouche m’empêche de donner l’alerte

Lorsque soudain, l’un d’eux se lève, prend son élan, abrège

D’un penalty dans les gencives, c’est le trou noir direct

Inconscient, c’est dans mon sang dans lequel je baigne

Qu’on me retrouve quelques instants après ce long calvaire

Transporté aux urgences dans un profond sommeil

C’est seulement trois jours plus tard que je me réveille

Les jambes cassées, les côtes pétées ainsi qu’une trentaine

De points de sutures sur le crâne et l’arcade sourcilière

Sous assistance respiratoire, fracture de l’abdomen

Je m’alimente et n’chie que par des tuyaux désormais

Les journées passent ainsi de suite, ça fait déjà six semaines

Que je suis cloué sur ce lit d’hôpital sans rien faire

À l’exception de quelques visites, trois ou quatre lettres

Je passe le plus clair de mon temps à ruminer ma haine

À ressasser silencieusement chaque minute de cette scène

À contenir douloureusement ma colère et ma peine

Moi qui n’avais jamais rien fait, pourquoi est-ce moi, bordel?

Звичайно, вся ця історія – лише вигадка.

Що, я сподіваюся, спонукає до роздумів

Про іноді сектантські ексцеси соціальної, расової чи економічної ізоляції

Боріться з крайнощами, поки не станеться навпаки

Вже маленький, дуже мало друзів, часто самотній

Єдина дитина в стриманій робітничій родині

Кому виживати в цьому середовищі хитких будівель

Дряпається день і ніч, вдаряє мінімалку за хренову роботу

Життя важке, але це дуже погано, нам доведеться з цим впоратися

Ви сюди, ми можемо кричати, ніхто не чує дзвінка

Застрягши в забутті, ми намагаємося пишатися

Але сере-мі закінчується дуже швидко опусканням голови

Тисяча дев'ятсот вісімдесят шостий, мені ледве виповнилося п'ять років

Я бачив, як щоденний біль приходить без звуку

Про матір-каліку, чиї турботи зробили її майже німою

Дарона, який у Віскі намагається втопити свої борги

І який мстить за свої поразки, знищуючи те, що любить

Часто б'ючи мою маму, коли це не я

Кожен день суворіший і темніший, ніж попередній

Змуси мене висіти на вулиці, тікати від цієї брудної мелодії

У сім-вісім важке проходження початкової школи

Де я швидко дізнався значення слова "гнів"

Повинен сказати, що постійно чути "давай, хрен твою мать"

Відзначає дух, який залишається в мені сьогодні

Я пам'ятаю, тоді я хотів би померти

Усі ці мудаки, буржуйські сини, які мене постійно ображали

Брудна бідолаха, касо, часом навіть сволота

Остаточно цей період формує мій характер

Трохи пізніше, це в середній школі все прискорюється

Березневий день для звичайного вигляду

Купа благоговійних рабзів і черні

Зроби все можливе, щоб я застряг в туалеті, і до біса

Все відбувається дуже швидко, один з них дає мені ляпаса, а інші тримають мене

Я намагаюся бігти, але всі ці хлопці на моєму тілі кидають

Удари ламаються, і образи на моєму обличчі пов'язані

Виходу немає, а якщо я один проти чотирьох, що мені робити?

Відповісти хотілося б, але тримають насильно

Рука на роті не дає мені бити на сполох

Коли раптом один з них встає, набирає обертів, скорочується

Від штрафу в яснах, це пряма чорна діра

Непритомний, це в мене в крові, що я купаюся

Нехай мене знайдуть через кілька хвилин після цього довгого випробування

Доставили в швидку допомогу в глибокому сні

Лише через три дні я прокидаюся

Поламані ноги, поламані ребра і тридцять

Шви на черепі та надбрівній кістці

На респіраторній допомозі, перелом живота

Я сам себе годую і сраю тільки через труби

Так минають дні, минуло вже шість тижнів

Що я застряг на цьому лікарняному ліжку, нічого не роблячи

За винятком кількох візитів, трьох-чотирьох листів

Я проводжу більшу частину свого часу, розмірковуючи над своєю ненавистю

Тихо переспівуючи кожну хвилину цієї сцени

Щоб боляче стримувати свій гнів і біль

Я, який ніколи нічого не робив, навіщо це мені?