Бубенцы - Борис Штоколов

Сердце будто проснулось пугливо,

Пережитого стало мне жаль;

Пусть же кони с распущенной гривой

С бубенцами умчат меня вдаль.

Слышу звон бубенцов издалёка —

Это тройки знакомый разбег,

А вокруг расстелился широко

Белым саваном искристый снег.

Пусть ямщик свою песню затянет,

Ветер будет ему подпевать;

Что прошло — никогда не настанет,

Так зачем же, зачем горевать!

Звон бубенчиков трепетно может

Воскресить позабытую тень,

Мою русскую душу встревожить

И стряхнуть мою русскую лень.

Слышу звон бубенцов издалёка —

Это тройки знакомый разбег,

А вокруг расстелился широко

Белым саваном искристый снег.

Серце ніби прокинулося полохливо,

Пережитого мені стало шкода;

Нехай же коні з розпущеною гривою

З бубонцями помчать мене вдалину.

Чую дзвін бубонців здалеку —

Це трійки знайомий розбіг,

А навколо розстелився широко

Білий сава іскристий сніг.

Нехай ямщик свою пісню затягне,

Вітер йому підспівуватиме;

Що пройшло — ніколи не настане,

То навіщо ж, навіщо горювати!

Дзвін бубонець трепетно ​​може

Воскресити забуту тінь,

Мою російську душу стривожити

І струсити мою російську лінь.

Чую дзвін бубонців здалеку —

Це трійки знайомий розбіг,

А навколо розстелився широко

Білий сава іскристий сніг.