Любовь такая - Белый орёл

Любовь такая лишь раз бывает,

Мы не умели её хранить.

И ты в разлуке ломаешь руки,

А я стал пить, чтобы про всё забыть.

Про эти волосы, что плещут как река.

Про нежный голос, словно шелест ветерка.

Про тихий смех твой, как журчанье ручейка

Да только не могу забыть никак…

Чем больше любим, тем глубже раним,

Упустим счастье-накличем бед.

Быть может оба мудрее станем,

Соединившись назло судьбе.

И эти волосы, что плещут как река

И нежный голос, словно шелест ветерка

И тихий смех твой, как журчанье ручейка

Ночами не дают уснуть никак…

Любов така лише раз буває,

Ми не вміли її зберігати.

І ти в розлуці ламаєш руки,

А я став пити, щоб про все забути.

Про це волосся, що плескає як річка.

Про ніжний голос, наче шелест вітерця.

Про тихий сміх твій, як дзюрчання струмка

Та тільки не можу забути ніяк…

Чим більше любимо, тим глибше ранимо,

Впустимо щастя-накличем бід.

Може, обидва мудріші станемо,

З'єднавшись на зло долі.

І це волосся, що плескає як річка

І ніжний голос, немов шелест вітерцю

І тихий сміх твій, як дзюрчання струмка

Вночі не дають заснути ніяк…