Ecrire - Axiom

Les tripes à l’air, j'écris à l’encre de mon sang

Le spleen dans la tête, comme un jour de pluie, j’allume de l’encens

Une bougie, douce lueur sur un coin d’table

Le bois expire son âge, ambiance austère et palpable

Dehors, il fait sombre comme en mon humeur

J’ai l’intérieur mélancolique, un truc qui m’ronge comme une tumeur

Un mal-être, j’ai la déprime récurrente

Un truc qui m’manque, une sorte de nostalgie trop endurante

La fumée d’ma cigarette s'élève et dessine

Des chimères qui m’prennent très vite pour un imbécile

Une odeur de cèdre, dans ma chambre sur les murs blancs

Sous ma laine, ma chaude haleine murmure déjà ses plans

J’chuchote mon rap car écrire m’est nécessaire

Dans mes viscères, face à moi-même, j’reste sincère

J'écris, j’rappe parce que ça m’est nécessaire

On a l’amour de la zic, des mots logés dans les viscères

Écrire, tant qu'écrire est nécessaire

L’amour de la plume, des mots logés dans les viscères

Écrire face à soi-même tant qu’on est vivant

C’est vital comme survivre pour un survivant

Ô toi ma plume qui remplit mon Univers

Déverse sur ma feuille blanche le sacré mystère

Que le poète veut toucher une fois dans sa vie

A la quête d’un trésor qu’il veut garder pour lui

Ecrire, aligner des schémas qui forment des lettres

Alpha beta, livre-moi le secret des ancêtres

Je scande pour toi un hymne à la gloire

Entends-tu mes appels quand j’reste seul dans l’noir?

J’veux savoir écrire, j’veux savoir dire juste

Révéler c’que l’Homme cache en son buste

Découvrir c’que l’humanité a d’plus vrai

Son essence, la toucher, en être au plus près

J’veux trouver les mots, quand ils viennent à manquer

J’ai aussi la fièvre de dire, tu l’auras remarqué

Dis-moi tout, je suis assis une page dans la main

Je pourrais attendre ainsi sans fin sans lendemain

Écrire, tant qu'écrire est nécessaire

L’amour de la plume, des mots logés dans les viscères

Écrire face à soi-même tant qu’on est vivant

C’est vital comme survivre pour un survivant

Mes cahiers sont pleins d’amour, de ratures et de revanches

De tranches de vie, étrange idée que la feuille blanche

Tenter de coucher le monde entre des lignes

Y trouver un sens, une réponse ou bien un signe

Laisser une trace indélébile à l’encre noire

Une trace dans l’Histoire ou encore dans les mémoires

Ecrire, pour certains comme moi, est le sens du passage ici

Une chance quand partout, l’absurde officie

Seul face à soi-même, puiser en soi une violente énergie

Dans les tréfonds d’son âme comme une puissante synergie

La partager avec ceux qui la perçoivent

Ceux qui savent apprécier cet élixir et qui le boivent

Tant d’arbres meurent pour une seule feuille

J’veux leur faire honneur et s’il le faut porter leur deuil

Mais la mission en vaut la chandelle

Avant qu’elle ne s'éteigne, écrire pour lui faire la part belle

Écrire, tant qu'écrire est nécessaire

L’amour de la plume, des mots logés dans les viscères

Écrire face à soi-même tant qu’on est vivant

C’est vital comme survivre pour un survivant

Кишки, я пишу кров'ю

Селезінка в голові, як чорний день, запалюю ладан

Свічка, м'яке світіння на кутку столу

Деревина закінчує свій вік, сувора й відчутна атмосфера

Надворі темно, як у моєму настрої

У мене меланхолійний інтер’єр, річ, яка з’їдає мене, як пухлина

Недуга, у мене повторювана депресія

Чогось мені не вистачає, якась занадто стійка ностальгія

Дим від моєї сигарети піднімається й затягується

Химери, які дуже швидко сприймають мене за дурня

Запах кедра в моїй кімнаті на білих стінах

Під моєю шерстю мій гарячий подих уже шепоче свої плани

Я шепочу свій реп, тому що писати мені необхідно

У своїх нутрощах, дивлячись на себе, я залишаюся щирим

Я пишу, я реп, тому що мені це потрібно

Ми любимо музику, слова, що застрягли в нутрощах

Пишіть, поки писати потрібно

Любов до пера, слова застрягли в нутрощах

Пиши перед собою, поки ти живий

Це життєво важливо, як виживання для тих, хто вижив

О ти моє перо, що наповнює мій Всесвіт

Вилий на мій білий аркуш священну таємницю

До чого хочеться доторкнутися поету раз у житті

У пошуках скарбу він хоче зберегти собі

Спишіть, вирівняйте схеми, що утворюють літери

Альфа бета, достав мені таємницю предків

Я співаю для вас гімн на славу

Ти чуєш мої дзвінки, коли я залишаюся один у темряві?

Я хочу знати, як писати, я хочу знати, як просто говорити

Розкрийте, що приховує чоловік у своєму бюсті

Дізнайтеся, що людство вважає найбільш вірним

Його суть, доторкнутися до нього, бути ближче до нього

Я хочу знайти слова, коли вони закінчуються

Я також маю гарячку, щоб сказати, ви помітили

Розкажи мені все, я сиджу зі сторінкою в руці

Я міг так чекати нескінченно без завтрашнього дня

Пишіть, поки писати потрібно

Любов до пера, слова застрягли в нутрощах

Пиши перед собою, поки ти живий

Це життєво важливо, як виживання для тих, хто вижив

Мої зошити сповнені кохання, стирань і помсти

З шматочків життя дивна думка, що білий аркуш

Намагаючись прокласти світ між рядків

Знайдіть сенс, відповідь чи знак

Залиште незмивний слід чорним чорнилом

Слід в історії чи в спогадах

Писати, для таких, як я, є сенсом цього уривку

Шанс, коли скрізь, абсурд вирішує

Наодинці перед собою, втягуючи в себе бурхливу енергію

У глибині його душі ніби потужна синергія

Поділіться нею з тими, хто це сприймає

Ті, хто вміє цінувати цей еліксир і хто його п’є

Так багато дерев гине за один лист

Я хочу вшанувати їх і, якщо потрібно, оплакувати їх

Але місія варта зусиль

Перш ніж він помре, напишіть, щоб надати йому гордості

Пишіть, поки писати потрібно

Любов до пера, слова застрягли в нутрощах

Пиши перед собою, поки ти живий

Це життєво важливо, як виживання для тих, хто вижив