Terra di nessuno - Assalti Frontali

Qui sull’orlo dei binari

seduto su una banchina di marmo lunga fino a Milano

fantasma di un fantasma di stazione inesistente chiamata

Roma Nomentano

un punto in mezzo al niente

un mondo in un mondo

intorno a un mare maledetto di cemento

che a cento all’ora centomila treni navigano in corsa

incontro a un altro giorno

e intorno a me solo il calore dei colori

di sogni raccontati sui muri dai graffiti

il calore dei tuoi colori

perch il tempo che passa non pu pi cancellarli

dolce compagna di strada!

avrei voluto pi tempo

so quanto avresti voluto pi tempo per parlarci

per abbracciarci

e oggi qui sull’orlo dei binari in questo giorno

rincorro mille pensieri

e ho da farti un duro racconto

hanno bussato alla mia porta di mattina presto

e ho saputo quello che era successo nella notte al Corto

quando ero l ho visto

un inferno un incendio un inferno di lamiere

e sotto le macerie un fiore

alcuni piangono altri non parlano

in questa sporca terra d’armi

d’intrighi ingiustizie di mercanti d’inganni

e adesso che guardo attraverso questi anni

sento quanto ci sono dentro

cos forte sento a quale parte appartengo

giorno dopo giorno

ho perso il conto del tempo

non posso fermarmi mi urlo

mi urlo di andare avanti

e ti voglio dire

ti voglio dire anche se non lo so se non mi senti

voglio dirti lo stesso

che se non possono pi esserci lunghi sorrisi

in questa valle… non chieder chi legale chi illegale

se nella vita cos il nostro viaggio

non posso tornare a mani vuote al mio villaggio

storie umane nelle mille storie umane

e ogni volta e ogni volta possono fiorire o finire

e ogni volta c' sempre

chi ha davvero voglia o si sforza di capirete chi finge soltanto o soltanto

non ha nessuna voglia di capire ricordo come un’onda di ritorno

quanti personaggi troppi personaggi

le loro facce somigliarsi

e il loro vestito… non sempre quello del nemico

dividere divisi fino all’infinito

cos forti coi deboli deboli coi forti

qui sull’orlo dei binari

il sole ha lasciato solo il colore arancione

sulle mille storie umane

a uno a uno

su tutti quelli che non mi sono mai lasciato dietro

i miei fratelli

che non mi hanno mai lasciato dietro solo

nel calore di un momento che non lascia il posto al vuoto

e cammino passo dopo passo

su questa banchina di marmo

quando guardo verso l’alto mentre un lampo sfreccia

proprio sopra la mia testa sul Ponte delle Valli

una luce azzurra lampeggiante con un urlo regolare

a intervalli

e in un istante come a San Lorenzo

penso a quella macchina

volante gi da questo ponte

e in un secondo ricordo quel giorno

i maiali le facce dei nostri guardiani

grondanti piacere per quello sporco mestiere

le loro voci per radio io dentro quell’auto

sperando di uscirne pi vivo che mai

soffrendo disprezzo

contando le varie possibilit

sulle domande di quei fottuti gratuiti giudici

cos tanto lontani dalla vita di Militant A quante domande mi affollano la testa

io sono solo quello che sono

un uomo nella terra di nessuno

conosco il prezzo alto della coerenza in questa terra

di volta in volta sento chi la abita al fianco

e conosco bene il volto di chi la calpesta

l’ho visto troppe volte contro

vivendo come di notte il giorno e di notte ogni notte

guarda come arrivano le risposte

scorrendo lasciano scorrere questo testo

verso dopo verso sopra quello che penso

sopra il silenzio

e non finita

se parliamo cos perch la nostra vita

e non sono mai mai stato cos lucido come adesso

adesso che non posso fare altro

che camminare passo dopo passo senza vie di mezzo

ad alta voce

con un sorriso dentro

e ora vado

per non tornare nel villaggio a mani vuote

Тут на краю доріжок

сидить на довгій мармуровій набережній аж до Мілана

привид привид неіснуючої станції називається

Рим Номентано

точка посеред ніде

світ у світі

навколо проклятого моря бетону

що зі сто на годину курсує сто тисяч поїздів

зустрітися в інший день

а навколо мене тільки тепло фарб

сни, розказані на стінах за допомогою графіті

тепло твоїх кольорів

тому що плин часу більше не може їх стерти

милий супутник у подорожі!

Я б хотів більше часу

Я знаю, як ти хотів би більше часу поговорити з ним

обійняти нас

і сьогодні тут на краю доріжок у цей день

Я біжу за тисячею думок

і мені розповісти вам нелегку історію

вони постукали в мої двері рано вранці

і я дізнався, що сталося вночі в Корто

коли я був, я це бачив

пекло вогонь пекло металевих листів

а під завалами квітка

одні плачуть інші не говорять

на цій брудній землі зброї

інтриг і несправедливості шахраїв

і тепер, коли я проглядаю ці роки

Я відчуваю, наскільки я в ньому

настільки сильний, що я відчуваю, до якої частини належу

день за днем

Я втратив уявлення про час

Я не можу зупинитися, я кричу

Я кричу, щоб йти далі

і я хочу тобі сказати

Я хочу сказати тобі, навіть якщо я не знаю, якщо ти мене не чуєш

Я хочу вам сказати те саме

що якщо більше не може бути довгих посмішок

в цій долині ... не питайте, хто законний, хто нелегальний

якщо це наша життєва подорож

Я не можу повернутися в своє село з порожніми руками

людські історії в тисячі людських історій

і кожного разу і кожного разу вони можуть розквітнути або закінчитися

і кожен раз є завжди

хто справді хоче або намагається зрозуміти, хто тільки прикидається чи тільки

не має бажання розуміти пам'ять як хвилю повернення

скільки символів занадто багато символів

їхні обличчя схожі

а їхнє вбрання... не завжди у ворога

розділити до нескінченності

так сильний зі слабким слабкий з сильним

тут на краю доріжок

сонце залишило лише оранжевий колір

на тисячі людських історій

один за одним

на всіх тих, кого я ніколи не залишав позаду

мої брати

що вони ніколи не залишали мене одного

в розпал миті, що не поступається місцем порожнечі

і я йду крок за кроком

на цій мармуровій набережній

коли я дивлюся вгору, коли блискавка промайнула

прямо над моєю головою на Понте делле Валлі

миготливий блакитний вогник із регулярним криком

з інтервалами

і в одну мить, як у Сан-Лоренцо

Я думаю про ту машину

летить з цього мосту

і в другий спогад того дня

свині обличчя наших опікунів

капає від насолоди в тій брудній торгівлі

їхні голоси по радіо мене в тій машині

сподіваючись вийти живим, ніж будь-коли

терпить презирство

підраховуючи різні можливості

на питання тих вільних проклятих суддів

так далеко від життя Мілітанта Скільки питань юрбиться в моїй голові

Я просто такий, який я є

людина на нічійній землі

Я знаю високу ціну послідовності на цій землі

час від часу чую, хто живе поруч з нею

і я добре знаю обличчя тих, хто на нього наступає

Я бачив це занадто багато разів проти

жити як вночі вдень і вночі щоночі

подивіться, як приходять відповіді

прокрутка дозволить цьому тексту текти

до після до вище, що я думаю

над тишею

і не закінчено

якщо ми так говоримо, навіщо наше життя

і я ніколи не був таким розумним, як зараз

тепер, коли я нічого не можу зробити

ніж ходити крок за кроком без середини

вголос

з усмішкою всередині

а тепер іду

щоб не повертатися в село з порожніми руками