Роза - Artik & Asti

Из воспоминаний

Сотрём эти дни.

Зачем нам они?

Пока не сломал, ты меня мне верни.

Верни...

Нам было слишком тепло.

Меня тобой обожгло, и я хочу не на зло.

С твоих дистанций сойду, вырубив

Твою темноту — я себя снова найду.

Во мне-тебе теперь зима.

Не трогай меня, дальше я сама.

И эта любовь поломанной мне не нужна,

Мне не нужна.

Во мне-тебе теперь зима.

Не трогай меня, дальше я сама.

И эта любовь поломанной мне не нужна,

Мне не нужна.

Вряд ли мы склеим разбитую вазу.

Не горим, а тлеем, подбирая фразы.

Осень пришла, нас рвёт на части.

Мы забыли, как любить и что такое счастье.

Это всё, как часть воспоминаний.

Я не пойму, как будто нас поменяли.

Подбираю слова, мы подошли к краю —

А я пишу и стираю, пишу и стираю.

Внутри меня словно волны бьют о скалы,

И годы растаяли — наше время настало.

Мы достали обиды покрытые пылью.

Давай, стреляй — ведь эти пули навылет!

И говорят, что время нас не лечит.

Закрыв глаза мы мчимся будто бы по встречной.

Я не хочу спать вечно, у людей из сна.

И помни, что каждую зиму сменит новая весна.

Во мне-тебе теперь зима.

Не трогай меня, дальше я сама.

И эта любовь поломанной мне не нужна,

Мне не нужна.

Во мне-тебе теперь зима.

Не трогай меня, дальше я сама.

И эта любовь поломанной мне не нужна,

Мне не нужна.

Из воспоминаний сотрём эти дни.

Зачем нам они?

Зі спогадів

Зітріть ці дні.

Для чого нам вони?

Поки не зламав, ти мене поверни.

Поверни...

Нам було дуже тепло.

Мене обпалило тобою, і я хочу не на зло.

З твоїх дистанцій зійду, вирубавши

Твою темряву — я знову знайду себе.

У мені тепер зима.

Не чіпай мене, далі я сама.

І це кохання поламаною мені не потрібне,

Мені не потрібна.

У мені тепер зима.

Не чіпай мене, далі я сама.

І це кохання поламаною мені не потрібне,

Мені не потрібна.

Навряд чи ми склеїмо розбиту вазу.

Не горимо, а тліємо, добираючи фрази.

Осінь прийшла, нас рве на частини.

Ми забули, як любити і що таке щастя.

Це все як частина спогадів.

Я не зрозумію, ніби нас змінили.

Підбираю слова, ми підійшли до краю.

А я пишу та праю, пишу та праю.

Всередині мене наче хвилі б'ють об скелі,

І роки розтанули — наш час настав.

Ми дістали образи вкриті пилом.

Давай, стріляй - ці ж кулі навиліт!

І кажуть, що час нас не лікує.

Заплющивши очі ми мчимося ніби по зустрічній.

Я не хочу спати вічно, у людей зі сну.

І пам'ятай, що кожної зими зміниться нова весна.

У мені тепер зима.

Не чіпай мене, далі я сама.

І це кохання поламаною мені не потрібне,

Мені не потрібна.

У мені тепер зима.

Не чіпай мене, далі я сама.

І це кохання поламаною мені не потрібне,

Мені не потрібна.

Зі спогадів зітремо ці дні.

Для чого нам вони?