88. Целую - Sasha Argentina

Понимаешь, мне трудно говорить с тобой —

В целом городе у вас ни снежинки,

В белых фартучках школьницы идут гурьбой,

И цветы продаются на Дзержинке.

Там у вас деревья в листве,

А у нас за версту, наверное, слышно,

Будто кожа новая поскрипывает снег,

А в субботу будет кросс лыжный.

Письма очень долго идут, не сердись —

Почту обвинять?

Да не годится.

Рассказали мне, жил один влюбленный

Радист до войны на острове Диксон.

Рассказали мне, был он не слишком смел,

И любви привык сторониться.

А когда пришла она — никак не умел

С девушкой-радисткой объясниться.

Припев:

Я стоял на краю земли —

Больше точно не могу лететь.

И уходят наши корабли —

Нам уже, наверно, не успеть

Эту песню нам вдвоем допеть.

Но однажды вихрь приказов и смет,

График передачи ломая,

Выбил он: «Целую» — и принял в ответ:

«Что передаешь?

Не понимаю!»

Предпоследним словом себя обозвав,

Парень объяснения свои не бросил —

Поцелуй восьмерками зашифровав,

Он отстукал «88!»

Разговор в дальнейшем был полон огня —

«Милая, пойми человека!

Восемьдесят восемь!

Как слышно меня?!

88!

Проверка!».

Он выстукивал восьмерки упорно и зло,

Днем и ночью, в зиму и в осень.

Он выстукивал, пока в ответ не пришло:

«Понимаю — 88!»

Я не знаю, может все было не так,

Может более обыденно, пресно,

Только верю твердо, что такой жил чудак —

Мне в другое верить неинтересно.

Вот и я молчание не в силах терпеть

И в холодную небесную просинь

Сердцем выстукиваю тебе:

«Милая, 88!»

Слышишь, эту цифру я молнией шлю —

Мчать ей через горы и реки —

«88» очень люблю,

«88» — навеки!

Припев:

Я стоял на краю земли —

Больше точно не могу лететь.

И уходят наши корабли —

Нам уже, наверно, не успеть

Эту песню нам вдвоем допеть.

Розумієш, мені важко говорити з тобою —

В цілому місті у вас снісніжинки,

У білих фартухах школярки йдуть гуртом,

І квіти продаються на Дзержинці.

Там у вас дерева в листі,

А у нас за версту, напевно, чути,

Мов шкіра нова поскрипує сніг,

А в суботу буде крос лижний.

Листи дуже довго йдуть, не сердись—

Пошту звинувачувати?

Так не годиться.

Розповіли мені, жив один закоханий

Радист до війни на острові Діксон.

Розповіли мені, був він не надто сміливий,

І любові звик цуратися.

А коли прийшла вона — ніяк не умів

З дівчиною-радисткою порозумітися.

Приспів:

Я стояв на краю землі

Більш точно не можу летіти.

І йдуть наші кораблі —

Нам уже, мабуть, не встигнути

Цю пісню нам удвох доспівати.

Але  одного разу вихор наказів і кошторисів,

Графік передачі ламаючи,

Вибив він: «Цілу» — і прийняв у відповідь:

«Що передаєш?

Не розумію!"

Передостаннім словом себе обізвавши,

Хлопець пояснення свої не кинув —

Поцілунок вісімками зашифрувавши,

Він відстукав «88!»

Розмова надалі була повна вогню—

«Мила, зрозумій людину!

Вісімдесят вісім!

Як чутно мене?!

88!

Перевірка!».

Він вистукував вісімки завзято і зло,

Вдень і вночі, взимку і восени.

Він вистукував, поки у відповідь не прийшло:

«Розумію — 88!»

Я не знаю, може все було не так,

Може більш буденно, прісно,

Тільки вірю твердо, що такий жив дивак—

Мені в інше вірити нецікаво.

От і я мовчання не в силах терпіти

І в холодний небесний просінь

Серцем вистукую тобі:

«Мила, 88!»

Чуєш, цю цифру я блискавкою шлю —

Мчати їй через гори і річки

«88» дуже люблю,

«88» - навіки!

Приспів:

Я стояв на краю землі

Більш точно не можу летіти.

І йдуть наші кораблі —

Нам уже, мабуть, не встигнути

Цю пісню нам удвох доспівати.