Windward Away - Archie Fisher

Love will come and love will go

As the seas roll on forever

And lost love has the everlasting flow

Of a neverending river

And it’s not an easy reckoning

But sometimes I have the notion

That womenkind, in heart and mind

Sails on a restless ocean

For a tallship came from windward away

On a gray Atlantic morning

She showed no lights or colours

In the hour before the dawning

On a full-rigged run to the rising sun

She reached our starboard quarter

And I’ll ne’r forget the name she wore

She was called the Neptune’s Daughter

Her sails were white as ivory

And her rigging sang like harp strings

Her spars were black as ebony

And her wheels spun free of lashings

Her cloak of gray was the spindrift spray

As she split the waves asunder

I can see her now as she crossed our bow

While we gazed in silent wonder

Her course was set by destiny

And no helmsman’s hand could change her

We hailed her and we signalled

«You are standing into danger»

But she left us free on the westerly

And I watched her pale sails sinking

And if only I was upon her deck

Was all that I was thinking

Love will come and love will go

As the years roll on forever

And lost love has the everlasting flow

Of a neverending river

And it’s not an easy reckoning

But sometimes I have the notion

That womenkind, in her heart and mind

Is a tall ship on the ocean

Любов прийде і любов піде

Як моря плинуть вічно

І втрачене кохання має вічний потік

Нескінченної річки

І це не просто підрахувати

Але іноді у мене є таке поняття

Ця жінка, серцем і розумом

Пливе неспокійним океаном

Бо висотний корабель прийшов з навітряного боку

Сірого атлантичного ранку

Вона не показувала ні світла, ні кольорів

За годину до світанку

На повністю споряджений біг до сонця, що сходить

Вона дійшла до нашого правого борту

І я не забуду її ім’я

Її називали дочкою Нептуна

Її вітрила були білі, як слонова кістка

І оснастка її співала, як струни арфи

Її лонжерони були чорні, як чорне дерево

А її колеса розвернулися без кріплень

Її сірий плащ був розпилювачем

Коли вона розділила хвилі

Я бачу її зараз, як вона перетнула наш лук

Поки ми дивилися в мовчазний подив

Її курс був визначений долею

І жоден керманич не міг її змінити

Ми привітали її та подали сигнал

«Ви стоїте в небезпеці»

Але вона залишила нас вільними на західному напрямку

І я спостерігав, як тонуть її бліді вітрила

І якби я був на її палубі

Це все, про що я думав

Любов прийде і любов піде

Оскільки роки течуть вічно

І втрачене кохання має вічний потік

Нескінченної річки

І це не просто підрахувати

Але іноді у мене є таке поняття

Ця жінка в її серці й розумі

Це високий корабель на океані