Дождь - Антиреспект

Только не забывай,

А в небе рвется гром.

Пасмурный ноябрь,

Полупустой перрон

И ничего не вернешь,

И капли по щекам,

И лишь холодный дождь

С разлукой пополам.

Свет вечерних фонарей бьет под ребра.

У мокрого перрона под дождем холодным

Проститься.

Руки положу на плечи.

Глаза твои карие, не верю в этот вечер.

И только луч света на наши лица падает.

По щекам твоим капли слезы с неба капают.

А среди пасмурного молния с громом и холодный дождь по щекам твоим теплым.

Есть о чем помолчать среди гула вокзала.

И в ушах шум подоспевшего состава.

Ну вот и всё.

Вот и прощай!

Напоследок взгляда: "Только не забывай"!

И что осталось мне, лишь только сны о прошлом,

И в правом кармане пачка сигарет промокшая.

Глаза в небо и дождь по лицу все больше.

Одиночество и четки в руке замерзшей.

Только не забывай,

А в небе рвется гром.

Пасмурный ноябрь,

Полупустой перрон

И ничего не вернешь,

И капли по щекам,

И лишь холодный дождь

С разлукой пополам.

А помнишь, помнишь как это все было.

Как нам с тобой вдвоём нежное солнце светило.

Как дорожили чувствами будто на одном дыхании,

Как вспомню - душу разрывает от отчаяния.

Вкус твоих губ, запах твоих волос.

На сердце рана больно всерьёз, больно до слез.

И стекла вдребезги и кровь на казанках.

Теперь ещё остатки счастья в разбитых зеркалах

Граненый стакан водки залпом не помогает.

В душе не верю, но опознаю и понимаю,

Что уезжаешь на произвол судьбы кидаешь

Меня себя лишаешь, ты понимаешь.

Судьба плутовка не оставляет шанса.

И в будущем скитаться вновь, ища свою любовь.

Полупустой перрон, и вот он твой вагон,

Прости прощай, но только помни об одном.

Только не забывай,

А в небе рвется гром.

Пасмурный ноябрь,

Полупустой перрон

И ничего не вернешь,

И капли по щекам,

И лишь холодный дождь

С разлукой пополам.

Тільки не забувай,

А в небі рветься грім.

Похмурий листопад,

Напівпорожній перон

І нічого не повернеш,

І краплі по щоках,

І лише холодний дощ

З розлукою навпіл.

Світло вечірніх ліхтарів б'є під ребра.

У мокрого перону під холодним дощем

Попрощатися.

Руки покладу на плечі.

Очі твої карі, не вірю цього вечора.

І лише промінь світла на наші обличчя падає.

По щоках твоїх краплі сльози з неба капають.

А серед похмурої блискавки з громом і холодний дощ по твоїх щоках теплим.

Є про що помовчати серед гулу вокзалу.

І у вухах шум складу.

Ну от і все.

Ось і прощай!

Насамкінець погляду: "Тільки не забувай"!

І що залишилося мені, тільки сни про минуле,

І в правій кишені пачка сигарет промокла.

Очі в небо та дощ по обличчю дедалі більше.

Самотність і чотки в руці замерзлої.

Тільки не забувай,

А в небі рветься грім.

Похмурий листопад,

Напівпорожній перон

І нічого не повернеш,

І краплі по щоках,

І лише холодний дощ

З розлукою навпіл.

А пам'ятаєш, пам'ятаєш, як це все було.

Як нам із тобою удвох ніжне сонце світило.

Як дорожили почуттями ніби на одному диханні,

Як згадаю – душу розриває від розпачу.

Смак твоїх губ, запах твого волосся.

На серці рана боляче всерйоз, боляче до сліз.

І скла вщент і кров на казанках.

Тепер ще залишки щастя у розбитих дзеркалах

Гранована склянка горілки залпом не допомагає.

В душі не вірю, але пізнаю і розумію,

Що їдеш на волю долі кидаєш

Мене позбавляєш себе, ти розумієш.

Доля шахрайства не залишає шансу.

І в майбутньому поневірятися знову, шукаючи своє кохання.

Напівпорожній перон, і ось він твій вагон,

Вибач, прощай, але тільки пам'ятай про одне.

Тільки не забувай,

А в небі рветься грім.

Похмурий листопад,

Напівпорожній перон

І нічого не повернеш,

І краплі по щоках,

І лише холодний дощ

З розлукою навпіл.