Escarlata - Anier, Dualy

¿Cuál es el sentido de la vida?

El cerebro hace preguntas

El corazón da las respuestas

La vida no tiene sentido

¡Vive!

¡Vive!

Mírame a la cara pero pídeme perdón

Me salió barata la daga en el corazón

Mi sangre escarlata, bébete la poción

Quedarás majara y creo que eso no es lo mejor

Un diamante pulido es el que luce al exterior

Pero un chico reprimido se drogará pese al sol

Otro se enfada cuando pierde a un seguidor

Pero todo es fruto de vuestra puta imaginación

Tú haces pucheritos porque te da miedo el parque

Tienes la cabeza perfectamente amoldable

Piensas muy poquito, si quieres yo te echo un cable

Cátate mis temas pero escucha bien las frases

Siente que te fallo pero fállame, mátame

Hay ruido en la sala pero cálmense, duérmanse

Hay algún problema pero tiranse, ya no hay fe

Si no busco la puta solución;

nunca la tendré

Tu verás lo que harás, yo ya sé que correré

Suenan las sirenas si se acerca alguien con un 'por qué'

Censuran las mentes que se salen de su puto game

No quieren que te des cuenta de todo eso

Fuck su fame!

Qué farsa, te crees lo que cuentan y lo tragas

No sé cómo no te dan mal sabor sus palabras

Qué poco creas y aunque no lo creas eso salva

Si yo no creo en mi mundo y sigo en el tuyo me matan

Me enerva

Cuido la sangre que me envenena pa' que duela;

Y siga dando fruto pa' mis temas

Estoy gritando pero creo que tú de mientras;

agachas la cabeza y obedeces al

sistema

Me comporto para parecer un ser humano

Sintiéndome libre dentro de un millón de esclavos

En mentes, que están mal y van llorando

Pero no mueven ni un puto dedo para resolverlo

Cada vez que salgo a la calle me enveneno

Niños tristes llorando, mirando para el suelo

Caras largas de currantes en el metro

Y ojitos que me ponen con lástima to' los perros

No voy a vivir por vuestra mierda de sueldo

Tengo claro que me saco una choza con esto

Si me sale mal sé que me sobrará un huevo

Para buscarme la vida y vivir por cuatro euros

Es que la diferencia entre nosotros es esta;

Yo sé lo que quiero y tú no sabes una mierda

Tú vives como te han enseñado y a la mierda!

Qué sepas que tu futuro será una puta mierda

Claro, claro que duele escribir dolencias

Pero al menos intento conseguir que alguien me entienda

Me atrapa un círculo vicioso que endeuda

Lo digo claro, corre y sálvese quién pueda

No es el arma quien dispara, ni la droga la que mata

Sino las personas que nunca han sabido usarla

La impotencia que el artista y es el que se engancha

Aunque contar tanta mierda a veces da vergüenza

Tú me ves sufrir y crees que somos iguales

Pero no tienes ni puta idea de mis percales

No sabes quién aunque entre to' los chavales

Idolatráis a Anier por contar cuatro retales

Claro, claro que sois to’s muy subnormales

No te puedes poner un precio si no lo vales

Sé que la verdad muchas veces te duele

Pero pagaría por escuchar solamente verdades

Busco la calma para evadirme

Te regalo mi mente y no querrás sustituirme

Si quieres algo;

empieza por hablarme

Soy la mancha que no puede diluirse

Ya no sé si me siento vacía o llena

En algún lugar deben permanecer todas mis letras

La cicatriz que me escuece, ya me envenena

Y la sangre que pierdes se me convierte en arena

En un desierto justificando el paso del tiempo

Hablo de segundos;

de segundos que no tengo

Me invento una línea imaginaria de momentos

Que rompería si tuvieran carne y hueso

Me rompo, pero sé que me reconstruyo

No toques lo que algún día dejó de ser tuyo

A pesar de ser un huracán sé que fluyo

No conozco tu futuro pero me lo intuyo

Eyo!, sé que me estoy partiendo todo el cuello

Fallo!, pero me enorgullezco por ello

Gallo!, se vuelve gallina ante el resto

No me dieron tinta pero dejaré mi sello

Soy una gacela en una jaula pa' leones

Harta de escuchar vuestras supersticiones

A mi me la suda que tú nunca me valores

Pero no pises mi jardín si estoy sembrando flores

No cierres mi mente matando a los pensadores

Ni digas 'para siempre' si prometes y lo rompes

Miro pal' frente esperando tiempos mejores

Si mata la avaricia de escribir tantos renglones

У чому сенс життя?

Мозок задає питання

Серце дає відповіді

Життя не має сенсу

Воно живе!

Воно живе!

Подивись мені в обличчя, але попроси пробачення

Кинджал у моєму серці коштував дешево

Моя червона кров, випий зілля

Ви будете божевільні, і я думаю, що це не найкраще

Полірований діамант – це той, який блищить зовні

Але репресований хлопець прийматиме наркотики, незважаючи на сонце

Інший злиться, коли втрачає послідовника

Але це все плід твоєї довбаної уяви

Ви дуєтеся, тому що боїтеся парку

У вас ідеально адаптована голова

Ти дуже мало думаєш, якщо хочеш, я дам тобі кабель

Катуйте мої пісні, але уважно слухайте фрази

Відчуй, що я підведу тебе, але підведи мене, убий мене

У кімнаті шум, але заспокойтеся, лягайте спати

Є проблема, але відкиньте себе, віри більше немає

Якщо я не шукаю довбане рішення;

у мене ніколи його не буде

Побачиш, що зробиш, я вже знаю, що буду бігти

Сирена звучить, якщо хтось підходить із запитом "чому"

Вони цензурують уми, які виходять із їхньої гри

Вони не хочуть, щоб ви все це усвідомлювали

До біса її слава!

Який фарс, ти віриш тому, що вони говорять, і ковтаєш це

Не знаю, як його слова тобі не на смак

Як мало ви вірите, і навіть якщо ви не вірите, це рятує

Якщо я не вірю в свій світ і продовжуватиму жити у вашому, мене вб'ють

це мене нервує

Я доглядаю кров, що отруює мене так, що болить;

І далі приносити плоди для моїх пісень

Я кричу, але я думаю, що ти тим часом;

ти схиляєш голову і слухаєшся

система

Я поводжуся так, щоб виглядати людиною

Відчувати себе вільним серед мільйона рабів

У думках, що вони неправі і плачуть

Але вони й пальцем не поворухнуть, щоб її вирішити

Кожен раз, коли я виходжу на вулицю, я отруюю себе

Сумні діти плачуть, дивляться в землю

Довгі обличчя працівників метро

І маленькі очі, від яких мені шкода всіх собак

Я не проживу за твою хренову зарплату

Я зрозуміло, що з цим я отримую хатину

Якщо це піде не так, я знаю, що у мене залишиться яйце

Знайти своє життя і жити на чотири євро

Різниця між нами така;

Я знаю, чого хочу, а ти нічого не знаєш

Живи, як тебе вчили, і хрен!

Знай, що твоє майбутнє буде чортовим лайном

Звичайно, звичайно боляче писати недуги

Але принаймні я намагаюся, щоб хтось мене зрозумів

Я потрапив у пастку замкнутого кола боргів

Я кажу це чітко, біжіть і рятуйтеся, хто може

Не зброя стріляє, і не наркотик вбиває

Але люди, які ніколи не вміли цим користуватися

Безсилля, що художник і є тим, хто потрапляє на гачок

Хоча розповідати стільки лайна інколи соромно

Ти бачиш, як я страждаю, і думаєш, що ми однакові

Але ти поняття не маєш про мої ситці

Ви не знаєте, хто хоча серед усіх дітей

Ви обожнюєте Аньєра за те, що він порахував чотири залишки

Звичайно, звичайно, ви всі дуже ненормальні

Ви не можете поставити собі ціну, якщо ви цього не варті

Я знаю, що правда часто ранить вас

Але я б заплатив, щоб почути лише правду

Я шукаю спокою, щоб втекти

Я віддаю тобі свій розум, і ти не захочеш замінити мене

Якщо ви чогось хочете;

почніть із розмови зі мною

Я пляма, яку неможливо розвести

Я більше не знаю, почуваюся я порожнім чи ситим

Десь повинні залишитися всі мої тексти

Шрам, що мене щипає, мене вже отруює

І кров, яку ти втрачає, стає для мене піском

У пустелі, що виправдовує плин часу

Я говорю про секунди;

секунд, яких у мене немає

Я вигадую уявну лінію моментів

Що б зламалося, якби в них була плоть і кров

Я зламався, але я знаю, що будую себе заново

Не чіпай те, що одного дня перестало бути твоїм

Незважаючи на те, що я ураган, я знаю, що я течу

Я не знаю твого майбутнього, але я його передчуваю

Я знаю, що зламаю собі всю шию

Я терплю невдачу!, але я пишаюся цим

Півень!, повертає курку раніше за інших

Вони не дали мені чорнила, але я залишу свою печатку

Я газель у клітці для левів

Набридло слухати ваші забобони

Це змушує мене пітніти, що ти ніколи не цінуєш мене

Але не наступайте на мій сад, якщо я саджу квіти

Не закривай мій розум, вбиваючи мислителів

Навіть не кажи «назавжди», якщо пообіцяв і порушив його

Дивлюся вперед в очікуванні кращих часів

Якщо жадібність писати стільки рядків вбиває