My Name Is Lisa Kalvelage - Ani DiFranco

My name is Lisa Kalvelage, I was born in Nuremberg

And when the trials were held there nineteen years ago

It seemed to me ridiculous to hold a nation all to blame

For the horrors that the world did undergo

A short while later when I applied to be a G. I. bride

An American consular official questioned me He refused my exit permit, said my answers did not show

I’d learned my lesson about responsibility.

Thus suddenly I was forced to start thinking on this theme

And when later I was permitted to emigrate

I must have been asked a hundred times where I was and what I did

In those years when Hitler ruled our state

I said I was a child or at most a teen-ager

But that only extended the questioning

They’d ask, where were my parents, my father, my mother

And to this I could answer not a thing.

The seed planted there at Nuremberg in 1947

Started to sprout and to grow

Gradually I understood what that verdict meant to me When there are crimes that I can see and I can know

And now I also know what it is to be charged with mass guilt

Once in a lifetime is enough for me No, I could not take it for a second time

And that is why I am here today.

The events of May 25th, the day of our protest,

Put a small balance weight on the other side

Hopefully, someday my contribution to peace

Will help just a bit to turn the tide

And perhaps I can tell my children six

And later on their own children

That at least in the future they need not be silent

When they are asked, «Where was your mother, when?»

Мене звати Ліза Калвелаж, я народилася в Нюрнберзі

А коли там проходили суди дев’ятнадцять років тому

Мені здавалося смішним звинувачувати націю у всьому

За ті жахи, яких зазнав світ

Через деякий час я подала заявку на отримання статусу нареченої G. I.

Співробітник американського консульства запитав мене. Він відмовив мені у дозволі на виїзд, сказав, що мої відповіді не відображаються

Я засвоїв урок відповідальності.

Тому раптом я змушений був почати думати на цю тему

І коли пізніше мені дозволили емігрувати

Мене, мабуть, сто разів запитували, де я був і що робив

У ті роки, коли Гітлер правив нашою державою

Я казав, що був дитиною чи принаймні підлітком

Але це лише продовжило допит

Вони запитували, де мої батьки, батько, мати

І на це я нічого не міг відповісти.

Насіння, посіяне там у Нюрнберзі 1947 року

Почав рости й рости

Поступово я розумів, що означав для мене цей вирок Коли є злочини, які я бачу та можу знати

І тепер я також знаю, що таке звинувачення у масовій провині

Мені достатньо одного разу в житті Ні, я не міг би прийняти це вдруге

І саме тому я тут сьогодні.

Події 25 травня, день нашого протесту,

Покладіть невеликий балансир на інший бік

Сподіваюся, колись мій внесок у мир

Трохи допоможе переломити ситуацію

І, можливо, я можу сказати своїм дітям шість

А пізніше власних дітей

Принаймні в майбутньому їм не потрібно мовчати

Коли їх запитують: «Де була твоя мама, коли?»