Drowned Divine - Angellore

An anguish stirs my thoughts

Yet that won’t last in me

For I am but a ghost

No regrets left behind

Misery I endured

On my earthly path I dwell within this swamp

Fated here to stay

This dark dread haven

Where lovers drown

And my laments will echo

In the freezing winds

I extinguished my strengths and my own being

A hole into your heart

I yearn for more than I can feel

And then you shudder with horror!

By now, my sight grows dim

Who will be there for me

To smile and dry my tears?

I’m like a withered rose

Alone eternally

No spark within the night

Nor moonlit sky to guide my way

It’s my end

I surrender to pain

So many tears I shed on this hollow path

My scattered dreams, covered in dust

Adorned in ashes

A gloomy drizzle froze every bit of my heart

Soon I will dissolve in this forsaken realm

And I ask nothing of you, distraught wanderer

But to sprinkle my corpse with a little tear

Flowers of the spectral garden may wither and die

But your sorrow will live on, sealed within my scars

Forever

I heard her stifled cries

What deathly pallor upon her face!

They poisoned all my nights!

Only I could hold her close to me!

Me!

I saw her in a dream

I kissed her lifeless hand

But then she disappeare

Within the limbs of your own hell!

When dawn whitened the heights

And night dissolved in tears

Then a red sun rose

And unveiled all the fears

He forgot his vow

Lost track of his own will

He’ll find in death his long-lost sleep

Мука хвилює мої думки

Але це не триватиме в мені

Бо я лише привид

Жодного жалю не залишилося

Нещастя, які я витримав

На своєму земному шляху я живу в цьому болоті

Судилося тут залишитися

Цей темний притулок жаху

Де тонуть закохані

І мої жалоби відлунюватимуть

На морозному вітрі

Я погасив свої сили та власну сутність

Діра у вашому серці

Я прагну більше, ніж можу відчути

А потім здригаєшся від жаху!

Зараз мій зір тьмяніє

Хто буде поруч зі мною

Щоб посміхатися й висушити мої сльози?

Я як зів’яла троянда

Назавжди один

Ніякої іскри вночі

Ані місячне небо, щоб вести мій шлях

Це мій кінець

Я віддаюся болю

Стільки сліз я пролила на цій порожній дорозі

Мої розсіяні мрії, вкриті пилом

Прикрашений попелом

Похмурий дощ заморозив кожну частинку мого серця

Незабаром я розчиняюся в цьому занедбаному царстві

І я нічого не прошу в тебе, збентежений мандрівник

Але щоб окропити мій труп сльозою

Квіти спектрального саду можуть в’янути та загинути

Але ваша скорбота житиме, запечатана в моїх шрамах

Назавжди

Я чув її придушені крики

Яка смертна блідість на її обличчі!

Вони отруїли всі мої ночі!

Тільки я могла б притиснути її до себе!

я!

Я бачив її у сні

Я поцілував її неживу руку

Але потім вона зникає

У кінцівках твого власного пекла!

Коли світанок побіліла висота

І ніч розчинилася в сльозах

Потім зійшло червоне сонце

І розкрив усі страхи

Він забув свою обітницю

Втратили власну волю

Він знайде в смерті свій давно втрачений сон