A Romance of Thorns - Angellore

In paradisum

Deducant te angeli

In tuo adventu

Suscipiant te martyres

Maybe I fell into despair

I saw the gates behind the mountain’s glare

I gazed at the realms of deep unknown

A crescent moon above the silent snow

My dreams, as pure as one can be

Ebb of my thoughts, stream under a frozen sea

Powerless feelings imprisoned in myself

Maybe I fell into despair

A derelict soul in a body accurst

Pitiful, weak creature

I’m lost in a lightless, desolate place

Left alone dreaming, forever dreaming

Through the gloom I wander

Trying to deny a cold and hopeless reality

Alas, my anger is useless

And so is my own existence

I see myself walking endlessly

Amongst naked stones and ghastly trees

A dismal sun is a poor guide, as my path

Won’t end until the night

When the sullen red sun rises

I put my head between my hands and pour

Remorseful tears

Over the wreck that is now my life

Repentance comes but it’s always too late

У раї

Дедукант те ангелі

In tuo adventu

Сусципіант те мучеників

Можливо, я впав у відчай

Я бачив ворота за відблиском гори

Я дивився на сфери глибокого невідомого

Півмісяць над тихим снігом

Мої мрії, наскільки чисті можна бути

Відлив моїх думок, потік під замерзлим морем

Безсилі почуття ув’язнені в собі

Можливо, я впав у відчай

Покинула душа в тілі

Жалібне, слабке створіння

Я загубився в безсвітлому, безлюдному місці

Залишившись на самоті мріяти, вічно мріяти

Крізь морок я блукаю

Намагаючись заперечити холодну й безнадійну реальність

На жаль, мій гнів марний

І моє власне існування

Я бачу, як ходжу безкінечно

Серед голих каменів і жахливих дерев

Похмуре сонце — поганий довідник, як мій шлях

Не закінчиться до ночі

Коли сходить похмуре червоне сонце

Я кладу голову між руками й наливаю

Розкаяні сльози

Над уламком, який тепер — моє життя

Покаяння приходить, але завжди пізно