Fosco Tells Of Laura's Death /The Funeral / London - Andrew Lloyd Webber, The Original London Cast Of 'The Woman In White', Michael Crawford

There is no easy way to say this.

Your sister, she is dead

She was walking in her sleep-

WHAT ARE YOU SAYING?!

She had sent her maid away, as was her custom, I understand

No!

No!

She walked to her window… and she fell from a great height, you see

No!

It’s a tragic accident.

I am so deeply sorry

I am leaving for London today.

If you need anything… anything at all…

this is where you’ll find me

(Maids enter and dress Marian for Laura’s funeral in the same way that Laura

was dressed for the wedding)

Scene: «The Village Funeral»

(The scene shifts and we are back in Limmeridge, at the village church where

Laura was married.

The village is gathered for her funeral.

We are in early

April—a cool, bright springtime.

A mound of earth where the coffin has been

laid.

A priest stands at the head of the grave, making the sign of the cross to

end the service)

I am the resurrection and the life, saith the Lord;

whosoever liveth and

believeth in me shall never die

(Sir Percival Glyde is there in black, showing the convincing outward signs of

grief.

Mr. Fairlie is in his wheelchair.

Marian takes her place among the

mourners;

she is still in deep shock.

The mourners start to move off,

each shaking Sir Percival Glyde’s hand.

He accepts their condolences with

grace.

Marian watches with horror.

Mr. Fairlie presents himself to Glyde)

How can the good Lord

Take my love away?

Far too young

Far too good

I have to face forever

All without my wife

There’s no describing my sadness

She was the light of my life

And life is so unfair…

Such a cross to bear

Still, there’s the will to contend with

All kinds of papers to sign

I can’t believe she’s gone

Yet we must go on

How can you talk of business?

Good God, it’s much too soon!

Of course.

We’ll wait a bit

That’s appropriate

(flustered)

I’m much too overcome now

My nerves are simply frayed

Why don’t you come to me

In June?

(Glyde nods. Marian arrives at the front of the line. She refuses to shake

Glyde’s hand)

(shocked)

Marian

I hope you’ll still think of me as your brother

(It is a charged moment and then Glyde exits with the others)

Scene: «Marian is Left Alone at the Grave»

I don’t believe a word

Everything he utters is a lie!

I was powerless

Just a woman

Too weak to save you

I have no doubt he murdered you

Laura!

You were all I had

And I can’t believe you’re gone!

Where is Walter?

He’s the only one

You and I can count upon

All for Laura

I will be strong

I will live to right this wrong!

(She exits with determination)

Scene: «Hartright in London»

(The scene shifts. We are in London, the Embankment next to the river Thames.

It is twilight.

A strange greenish light and swirls of fog;

an eerie,

desolate London peopled by the dispossessed.

By the river there are huddles of

homeless people, dressed in rags, some drinking from bottles of gin.

It is early May, but still cold and frosty at night.

Suddenly we see Walter

Hartright.

He is a very changed man: his clothes are shabby, he is unshaven—he

is not down and out, but he is close to it.

He walks aimlessly along the

embankment.

Some of the street people reach out to him)

Spare me a penny, sir?

(Hartright stops, looks in his pocket, takes out a coin)

This is my last one

Then I won’t deprive you

(He looks at it a moment. The beggar turns away)

Please take it, it’s yours

(He throws it to the beggar. The beggar takes it, looks at him. Another beggar

addresses him)

Here, take some comfort

To help you forget, sir

(She hands him a bottle of gin. He shakes his head)

My thoughts and my memories

Are all I have left now

(He bows to the beggars, moves on, passing other people of the street.)

Немає простого способу сказати це.

Твоя сестра, вона померла

Вона гуляла уві сні-

ЩО ТИ КАЖЕШ?!

Як я розумію, вона відіслала свою покоївку, як це було в неї

Ні!

Ні!

Вона підійшла до свого вікна… і впала з великої висоти, бачите

Ні!

Це трагічний випадок.

Мені дуже шкода

Сьогодні я їду до Лондона.

Якщо вам щось потрібно… взагалі щось…

тут ви мене знайдете

(Покоївки входять і одягають Меріан на похорон Лаури так само, як Лора

був одягнений на весілля)

Сцена: «Сільський похорон»

(Сцена змінюється, і ми повертаємось у Ліммерідж, біля сільської церкви, де

Лора була заміжня.

Село збирається на її похорон.

Ми на ранні

Квітень — прохолодна, яскрава весна.

Насип землі, де була труна

закладено.

Священик стоїть біля голови могили, роблячи знак хреста

закінчити службу)

Я     воскресіння і життя, говорить Господь;

хто живе і

віра в мене ніколи не помре

(Сер Персіваль Глайд там в чорному, демонструючи переконливі зовнішні ознаки

горе.

Містер Ферлі в своєму інвалідному візку.

Мар'ян займає своє місце серед

скорботники;

вона все ще в глибокому шоку.

Скорботні починають відходити,

кожен потискає руку серу Персівалю Глайду.

Він приймає їхні співчуття

благодать.

Мар’ян дивиться з жахом.

Містер Фейрлі представляється Глайду)

Як може добрий Господь

Забрати мою любов?

Занадто молодий

Занадто добре

Мені доводиться вічно зустрічатися

Все без моєї дружини

Неможливо описати мій смуток

Вона була світлом мого життя

І життя так несправедливе…

Такий хрест

Тим не менш, є воля, з якою боротися

Усі види паперів для підписання

Я не можу повірити, що вона пішла

Але ми мусимо продовжити

Як можна говорити про бізнес?

Господи, це ще зарано!

Звичайно.

Трохи почекаємо

Це доречно

(збентежений)

Я зараз занадто вражений

Мої нерви просто зіпсовані

Чому б вам не прийти до мене

В червні?

(Глайд киває. Меріан приходить на перед черги. Вона відмовляється трусити

Рука Глайда)

(шокований)

Маріан

Сподіваюся, ти все ще думатимеш про мене як про свого брата

(Це заряджений момент, а потім Глайд виходить з іншими)

Сцена: «Маріан залишилася одна біля могили»

Я не вірю жодному слову

Все, що він вимовляє — брехня!

Я був безсилий

Просто жінка

Занадто слабкий, щоб врятувати вас

Я не сумніваюся, що він вбив вас

Лора!

Ти був усім, що я мав

І я не можу повірити, що ти пішов!

Де Волтер?

Він єдиний

Ви і я можемо розраховувати

Все для Лаури

Я буду сильним

Я буду жити, щоб виправити цю помилку!

(Вона виходить із рішучістю)

Сцена: «Хартрайт у Лондоні»

(Сцена змінюється. Ми в Лондоні, набережна біля річки Темзи.

Це сутінки.

Дивне зеленувате світло і клуби туману;

жахливий,

безлюдний Лондон, населений розкуркуленими.

Біля річки скупчення

бомжі, одягнені в ганчір’я, деякі п’ють із пляшок джину.

Зараз початок травня, але вночі ще холодно й морозно.

Раптом ми бачимо Уолтера

Хартрайт.

Він дуже змінений чоловік: його одяг пошарпаний, він неголений — він

він не знижений, але це близько.

Він безцільно ходить уздовж

набережна.

Деякі з вуличних людей звертаються до нього)

Пошкодьте мені пені, сер?

(Гартрайт зупиняється, дивиться в кишеню, дістає монету)

Це мій останній

Тоді я не позбавлю вас

(Він на мить дивиться на це. Жебрак відвертається)

Будь ласка, візьміть, це ваше

(Він кидає жебракові. Жебрак бере, дивиться на нього. Інший жебрак

звертається до нього)

Ось, заспокойтеся

Щоб допомогти вам забути, сер

(Вона подає йому пляшку джину. Він похитає головою)

Мої думки та мої спогади

Це все, що мені залишилося

(Він кланяється жебракам, йде далі, обминаючи інших людей вулиці.)