Я придумал тебя такой - Андрей Ковалев

Перевёрнутый на крышу дом, небо вниз и облака кругом.

Одинокое утро, вижу как будто, чёрно-белый сон.

В зеркалах ещё твои черты, по квартире эхо пустоты.

С номеров незнакомых, звон телефонов, но увы не ты.

Но, я, придумал тебя такою, ты лишила меня покоя.

Мы, играли в жизнь, играли в жизнь, играли в жизнь с тобою.

Я, придумал тебя такою, ты, бежишь от меня рекою, мы, оставили небу миражи.

Перевёрнутая нами жизнь, между нами километры лжи.

Фотографий улыбки, новая пытка, от чего скажи.

Повернули магистрали вспять и метели заметут опять.

Эти серые будни, пусть будет трудно, я привык терять.

Но, я, придумал тебя такою, ты лишила меня покоя.

Мы, играли в жизнь, играли в жизнь, играли в жизнь с тобою.

Я, придумал тебя такою, ты, бежишь от меня рекою, мы, оставили небу миражи.

Но, я, придумал тебя такою, ты лишила меня покоя.

Мы, играли в жизнь, играли в жизнь, играли в жизнь с тобою.

Я, придумал тебя такою, ты, бежишь от меня рекою, мы, оставили небу миражи.

Перевернутий на дах будинок, небо вниз і хмари навколо.

Самотній ранок, ніби бачу, чорно-білий сон.

У дзеркалах ще твої риси, за квартирою луна порожнечі.

З номерів незнайомих, дзвін телефонів, але на жаль не ти.

Але, я, придумав тебе такою, ти позбавила мене спокою.

Ми, грали в життя, грали в життя, грали в життя з тобою.

Я, придумав тебе такою, ти, біжиш від мене рікою, ми залишили небу міражі.

Перевернуте нами життя, між нами кілометри брехні.

Фотографій посмішки, нове катування, від чого скажи.

Повернули магістралі назад і хуртовини помітять знову.

Ці сірі будні, хай буде важко, я звик втрачати.

Але, я, придумав тебе такою, ти позбавила мене спокою.

Ми, грали в життя, грали в життя, грали в життя з тобою.

Я, придумав тебе такою, ти, біжиш від мене рікою, ми залишили небу міражі.

Але, я, придумав тебе такою, ти позбавила мене спокою.

Ми, грали в життя, грали в життя, грали в життя з тобою.

Я, придумав тебе такою, ти, біжиш від мене рікою, ми залишили небу міражі.