Dorul - Guz, Andra, Puya

Dorul fuge, fuge, nimeni nu-l ajunge

Dorul zboară, lasă inima amară

Dorul fuge, fuge, nimeni nu-l ajunge

Dorul zboară, lasă inima amară

Simt sângele de român, îmi curge în vene

Văd în lemn cioplite atâtea semne

În priveliștea de pe Caraiman

Parcă-l văd pe Mihai Viteazul călare pe un cal

Îl simt când ies din București, e în lutul din casele bătrânești, în povești

E în focul din cuptor, e în vinul de pe masă, vorbele din folclor

Îmbrăcăți la costume, își numără RON-îi, dar noi știm: de la țară vin și domnii

Sunt cel mai român dintre pământeni, sunt că acasă între maramureșeni

Vesel lângă olteni, liniștit cu ardeleni, puțîn amețit când mai stau cu

moldoveni

Drace, da-ne pace, știi ca, orice-ar fi, sângele apă nu se face!

Dorul fuge, fuge, nimeni nu-l ajunge

Dorul zboară, lasă inima amară

Dorul fuge, fuge, nimeni nu-l ajunge

Dorul zboară, lasă inima amară

Probabil casă părintească nu se vinde, nu, cel mai bine o-ngrijesti doar tu

Avea nevoie de mine, mă simțeam atras, doar cu ai mei mă simțeam acasă

Mereu părea mai bine-acolo unde nu-s, probabil e mai bine

Poate de aia s-au dus

E o drama, simt cum mă strigă mama sau mama mamei sau mama lu mama lu mama

Și amintirile s-au ascuns pe raftul prăfuit de sus

Când alergam desculți și eram mult mai mulți și n-aveam nicio teamă

Și doar in nopțile pustii, când lacrimă se scurge

Dorul, dorul fuge, nimeni nu-l ajunge, nu!

Dorul fuge, fuge, nimeni nu-l ajunge

Dorul zboară, lasă inima amară

Dorul fuge, fuge, nimeni nu-l ajunge

Dorul zboară, lasă inima amară

Oriunde vor merge pașii mei, sufletul îmi este plin de ei

Dorul asta nu mă lasă, nu mă lasă

Același cuvânt și-același gând mă leagă mereu de-acest pământ

Cel mai frumos loc e-acasă, e acasă!

Dorul, dorul, dorul…

Туга тікає, тікає, ніхто до неї не доходить

Туга летить, лишає серце гірко

Туга тікає, тікає, ніхто до неї не доходить

Туга летить, лишає серце гірко

Я відчуваю кров румуна, вона тече в моїх жилах

Я бачу так багато знаків, вирізьблених у дереві

На погляд Караймана

Наче бачу, як Міхай Вітязул їде на коні

Я відчуваю це, коли виїжджаю з Бухареста, це в глині ​​зі старих будинків, в історіях

Це в вогні печі, це у вині на столі, слова у фольклорі

Одягнені в костюми, вони вважають свої RON, але ми знаємо: джентльмени теж приїжджають з країни

Я найбільший румун із землян, я вдома серед марамурешців

Веселий біля Олтенії, спокійний з трансільванцями, трохи запаморочення, коли я ще з

молдавська

Блін, дай нам спокій, знаєш, що б там не було, кров не з води!

Туга тікає, тікає, ніхто до неї не доходить

Туга летить, лишає серце гірко

Туга тікає, тікає, ніхто до неї не доходить

Туга летить, лишає серце гірко

Мабуть, батьківський дім не продається, ні, краще доглядайте самі

Я був йому потрібен, я відчувала притягнення, я почувалася як вдома лише зі своєю сім’єю

Завжди здавалося краще — де мене немає, там, мабуть, краще

Може, тому й пішли

Це драма, я відчуваю, як мене кличе мама моєї матері або мама моєї мами

А спогади ховалися на курній полиці вгорі

Коли ми бігали босоніж і нас було набагато більше, і я не боявся

І тільки в безлюдні ночі, коли течуть сльози

Туга, туга тікає, ніхто до неї не доходить, ні!

Туга тікає, тікає, ніхто до неї не доходить

Туга летить, лишає серце гірко

Туга тікає, тікає, ніхто до неї не доходить

Туга летить, лишає серце гірко

Куди б не йшли мої кроки, повна ними душа моя

Ця туга не покидає мене, не покидає мене

Одне й те саме слово і одна й та сама думка завжди прив’язує мене до цієї землі

Найкрасивіше місце - це дім, це дім!

Туга, туга, туга…