Метель - Анастасия Спиридонова

Небо прячет на крышах тайны, город улиц зажег огни.

Морщась от снегопада, счастье гуляет рядом.

Не надо грустить, не надо.

Не надо грустить, не надо.

Пусть заметет метель, прошлого все следы.

Нам до сих пор не лень с жизнью идти на ты.

Слышаться бой часов, новый наступит день,

Но мы еще живем, нам до сих пор не лень.

Кружат в танце немом снежинки.

Мимо едет ночной трамвай.

Хлопьями сквер дышит, ты на стекле пишешь.

Счастье уже ближе, счастье еще ближе.

Пусть заметет метель, прошлого все следы.

Нам до сих пор не лень с жизнью идти на ты.

Слышаться бой часов, новый наступит день,

Но мы еще живем, нам до сих пор не лень.

Пусть заметет метель, прошлого все следы.

Нам до сих пор не лень с жизнью идти на ты.

Слышаться бой часов, новый наступит день,

Но мы еще живем, нам до сих пор не лень.

Нам до сих пор не лень, нам никогда не лень

Небо ховає на дахах таємниці, місто вулиць запалило вогні.

Морщачись від снігопада, щастя гуляє поруч.

Не треба сумувати, не треба.

Не треба сумувати, не треба.

Нехай помітить хуртовина, минулого всі сліди.

Нам досі не лень з життям йти на ти.

Чути бій годинника, новий настане день,

Але ми ще живемо, нам досі не лень.

Кружлять у танці німому сніжинки.

Повз їде нічний трамвай.

Пластівцями сквер дихає, ти на склі пишеш.

Щастя вже ближче, щастя ще ближче.

Нехай помітить хуртовина, минулого всі сліди.

Нам досі не лень з життям йти на ти.

Чути бій годинника, новий настане день,

Але ми ще живемо, нам досі не лень.

Нехай помітить хуртовина, минулого всі сліди.

Нам досі не лень з життям йти на ти.

Чути бій годинника, новий настане день,

Але ми ще живемо, нам досі не лень.

Нам досі не лень, нам ніколи не лень