Фотосинтез - Anacondaz

Давай так: ты постоишь на палеве,

Пока я буду тащить тело из морозильной камеры.

Сделаем массаж сердца и искусственное дыхание -

Это вряд ли поможет, но счастье попытаем,

Ведь есть целый шанс из уймы альтернатив,

Что тело откашляется и сможет снова жить.

Гулять, петь песни у костра.

Вероятность ноль.

Почти, но ты только представь.

Оно того стоит.

Давай так: ты отвлечешь охрану,

А я тихонько прокрадусь в эфир на программу,

Отберу микрофон у президента из ТВ-экрана,

Сообщу всем землянам о само главном.

Вдруг меня увидят главы мировых правительств,

Скажут: "Да что ж мы делаем!? Хватит. Остановитесь."

Вдруг ко мне прислушаются и войн больше не будет,

Хотя скорей всего меня пристрелят прямо в студии.

Притча о грёбаных лягушках в чашках с молоком

От грёбаных реалий жизни архидалеко.

Да, что-то менять в корне бессмысленно и бредово,

Но в пользу этого есть как минимум один довод.

Грёбанное солнце в небе - значит есть грёбаный свет.

Фотосинтез, вся ху*ня, жизнь идет.

Так что, собственно, никаких причин нет,

Чтобы не сделать хотя бы чуть-чуть лучше её.

Снег растает, весна, прилетят грачи,

Все дела, бла-бла-бла, жизнь кипит.

Так что, собственно, никаких нет причин,

Чтобы не сделать чуть лучше этот грёбаный мир.

Готов поспорить: никто не заметит,

Если в мире исчезнет хотя бы один хейтер.

И бьюсь об заклад, что никого не обидит,

Если канет в лету хотя бы один критик.

И уж тем более вряд ли кто-то будет против,

Если вокруг станет меньше на одного тролля.

И вроде всё спокойно и глобально так же,

По крайней мере эти трое уже ничего не скажут.

Что ни делай, тем не менее каждый божий день,

Кто-то так и хочет на прочность испытать терпение.

Просто жалко тратить время на таких людей,

Мой негатив тут все равно ничего не изменит.

Но и железные нервы рано или поздно

Решат-таки покинуть стойло головного мозга,

Чтобы воздать всем недоноскам по их деяниям

И сделать этот мир немножко чище и приятнее.

И не свернуть назад, не избежать бед всех,

Как и не предсказать в итоге всех последствий.

Злость в этом деле явно не лучшее средство,

Ведь всё не так уж и плохо, если присмотреться.

Грёбанное солнце в небе - значит есть грёбаный свет.

Фотосинтез, вся ху*ня, жизнь идет.

Так что, собственно, никаких причин нет,

Чтобы не сделать хотя бы чуть-чуть лучше её.

Снег растает, весна, прилетят грачи,

Все дела, бла-бла-бла, жизнь кипит.

Так что, собственно, никаких нет причин,

Чтобы не сделать чуть лучше этот грёбаный мир.

Давай так: ти постоїш на палеві,

Поки я тягтиму тіло з морозильної камери.

Зробимо масаж серця та штучне дихання.

Це навряд чи допоможе, але щастя спробуємо,

Адже є цілий шанс із безлічі альтернатив,

Що тіло відкашлюється та зможе знову жити.

Гуляти, співати пісні біля багаття.

Можливість нуль.

Майже, але ти тільки уяви.

Воно того варте.

Давай так: ти відвернеш охорону,

А я тихенько прокрадусь в ефір на програму,

Відберу мікрофон у президента з ТВ-екрана,

Повідомлю всіх землянів про найголовніше.

Раптом мене побачать глави світових урядів,

Скажуть: "Та що ж ми робимо!? Досить. Зупиніться."

Раптом до мене прислухаються і війн більше не буде,

Хоча, швидше за все, мене пристрелять прямо в студії.

Притча про гребані жаби у чашках з молоком

Від хребаних реалій життя архідалеко.

Так, щось міняти в корені безглуздо і марно,

Але на користь цього є як мінімум один аргумент.

Гробане сонце в небі – значить є гребане світло.

Фотосинтез, вся ху*ня, життя йде.

Так що, власне, жодних причин немає,

Щоб не зробити хоча б трохи краще за неї.

Сніг розтане, весна, прилетять граки,

Усі справи, бла-бла-бла, життя вирує.

Так що, власне, жодних причин немає,

Щоб не зробити трохи кращим цей гребаний світ.

Готовий посперечатися: ніхто не помітить,

Якщо у світі зникне бодай один хейтер.

І б'юся об заклад, що нікого не скривдить,

Якщо кане в лету хоча б один критик.

І вже тим більше навряд чи хтось буде проти,

Якщо довкола стане менше на одного троля.

І начебто все спокійно і глобально так само,

Принаймні, ці троє вже нічого не скажуть.

Що не роби, проте кожен божий день,

Хтось так і хоче на міцність зазнати терпіння.

Просто шкода витрачати час на таких людей,

Мій негатив тут все одно нічого не змінить.

Але й залізні нерви рано чи пізно

Вирішать-таки залишити стійло головного мозку,

Щоб віддати всім недоноскам за їхніми діяннями

І зробити цей світ трохи чистішим і приємнішим.

І не звернути назад, не уникнути бід всіх,

Як і не передбачити в результаті всіх наслідків.

Злість у цій справі явно не найкращий засіб,

Адже все не так і погано, якщо придивитися.

Гробане сонце в небі – значить є гребане світло.

Фотосинтез, вся ху*ня, життя йде.

Так що, власне, жодних причин немає,

Щоб не зробити хоча б трохи краще за неї.

Сніг розтане, весна, прилетять граки,

Усі справи, бла-бла-бла, життя вирує.

Так що, власне, жодних причин немає,

Щоб не зробити трохи кращим цей гребаний світ.