Manila Street - Amy Speace

The roses of the Philippines stretch across Manila Street, bursting with the

vanity of summer rain: cardinal and cinnamon, damask, wine, vermillion — the

patchwork mask of Harlequin in a parade*

He woo’s the lady with his dance, like your thorny eloquence — I wish for

things I cannot ask of you to say

I count the days from then to this: when you woke me with a kiss — to the day

when I won’t miss you like I do today

How will I know when to let it go, let it fall as soft as snow, maybe then

How will I know when I’m over you, when tears give way to something new,

maybe then I’ll love again

I dig the earth upon my knees, geraniums and peonies, lavender and rosemary to

fill the hours

Planting roots to catch and start and distract my hurting heart,

surrendering to the art of blooming flowers

How will I know when to let it go, let it fall as soft as snow, maybe then,

maybe then.

Maybe I’ll know when I’m over you, when tears give way to

something new, and maybe then I’ll love again

And so the petals bloom and fade, curling up in morning shade, I still wish for

words I’ll never hear you say

I count the days from then to this — when you woke me with a kiss — to the day

when I won’t miss you like I do today

Троянди Філіппін простягаються через Маніла-стріт, лопаючись

суєта літнього дощу: кардинал і кориця, дамаск, вино, вермільон —

клаптева маска Арлекіна на параді*

Він заворожує леді своїм танцем, як твоє колюче красномовство — я бажаю

речей, які я не можу попросити від вас сказати

Я рахую дні від того до це: коли ти розбудив мене поцілунком — до дня

коли я не буду сумувати за тобою, як сьогодні

Як я знатиму, коли відпустити його, нехай впаде м’яким, як сніг, можливо тоді

Звідки я буду знати, коли я над тобою, коли сльози поступляться місцем щось новому,

можливо, тоді я знову полюблю

Я копаю землю на колінах, герань і півонії, лаванда і розмарин, щоб

заповнити години

Висаджую коріння, щоб зловити, почати і відвернути моє болісне серце,

віддатися мистецтву розквіту квітів

Як я знатиму, коли відпустити його, нехай він впаде м’яким, як сніг, можливо тоді,

можливо тоді.

Можливо, я дізнаюся, коли я над тобою, коли сльози почнуть

щось нове, і, можливо, тоді я знову полюблю

І так пелюстки розквітають і зів’януть, згортаючись в ранковій тіні, я я я ще бажаю

слова, які я ніколи не почую від тебе

Я рахую дні від того до сього — коли ти розбудив мене поцілунком — до дня

коли я не буду сумувати за тобою, як сьогодні