Trova do Vento que Passa - Amália Rodrigues

Pergunto ao vento que passa

notícias do meu país

e o vento cala a desgraça

o vento nada me diz?

Pergunto aos rios que levam

tanto sonho à flor das águas

e os rios não me sossegam

levam sonhos deixam mágoas.

Levam sonhos deixam mágoas

ai rios do meu país

minha pátria à flor das águas

para onde vais?

ninguém diz.

Se o verde trevo desfolhas

pede notícias e diz

ao trevo de quatro folhas

que eu morro por meu país.

Pergunto à gente que passa

por que vai de olhos no chão.

siléncio é tudo o que tem

quem vive na servidão.

Vi florir os verdes ramos

direitos e ao céu voltados.

e a quem gosta de ter amos

vi sempre os ombros curvados.

E o vento não me diz nada

ninguém diz nada de novo.

vi minha pátria pregada

nos braços em cruz do povo.

Vi minha pátria na margem

dos rios que vão prò mar

como quem ama a viagem

mas tem sempre de ficar.

Vi navios a partir

(minha pátria à flor das águas)

vi minha pátria florir

(verdes folhas verdes mágoas).

Há quem te queira ignorada

e fale pátria em teu nome

eu vi-te crucificada

nos braços negros da fome

E o vento não me diz nada

só o silêncio persiste.

vi minha pátria parada

à beira dum rio triste.

Ninguém diz nada de novo

se notícias vou pedindo

nas mãos vazias do povo

vi minha pátria florindo.

Também nascem flores no esterco

(diz quem ganha em te perder).

eu é por ti que me perco

perder-me assim é viver.

E a noite cresce por dentro

dos homens do meu país.

peço notícias ao vento

e o vento nada me diz.

Quatro folhas tem o trevo

liberdade quatro sílabas.

não sabem ler é verdade

aqueles para quem eu escrevo.

Mas há sempre uma candeia

dentro da própria desgraça

há sempre alguém que semeia

canções no vento que passa.

Mesmo na noite mais triste

em tempo de servidão

há sempre alguém que resiste

há sempre alguém que diz não.

— питаю прохідного вітру

новини з моєї країни

і вітер замовкає ганебність

вітер мені нічого не каже?

Я питаю річки, що ведуть

стільки мрій у квітці вод

і ріки мене не заспокоюють

взяти мрії залишити печалі.

Вони приймають мрії залишають печалі

міста моєї країни

моя батьківщина в квіті вод

куди ти йдеш?

ніхто не каже.

Якщо зелена конюшина відходить

питає новини і каже

до чотирилистої конюшини

що я вмираю за свою країну.

— питаю людей, що проходять повз

чому ти дивишся на землю.

тиша - це все, що є

який живе в підневільному стані.

Я бачив, як цвітуть зелені гілки

права та до неба.

і ком любить любити

Я завжди бачив сутулі плечі.

І вітер ні про що мені не говорить

ніхто нічого нового не каже.

Я бачив свою батьківщину прибитою

в хрестових руках народу.

Батьківщину я побачив на березі

з річок, що впадають у море

як хтось, хто любить подорож

але це завжди має залишатися.

Я бачив кораблі з

(моя батьківщина на висоті вод)

Я бачив, як моя батьківщина цвіла

(зелене листя зелене печалі).

Є ті, хто хоче, щоб вас ігнорували

і говорити про батьківщину від свого імені

Я бачив тебе розіп’ятого

в чорних обіймах голоду

І вітер ні про що мені не говорить

зберігається лише тиша.

Я бачив, як моя батьківщина зупинилася

біля сумної річки.

Знову ніхто нічого не каже

якщо я запитую новини

в порожніх руках народу

Я бачив, як моя батьківщина цвіте.

У посліді також ростуть квіти

(говорить, хто виграє, програвши вас).

Я втрачаю себе заради тебе

втратити себе так - значить жити.

І ніч росте всередині

чоловіків моєї країни.

Прошу новин на вітрі

і вітер ні про що не говорить.

У чотирьох листках є конюшина

свобода чотири склади.

вони не вміють читати, це правда

тих для кого я пишу.

Але лампа завжди є

всередині самого ганьби

завжди є хтось, хто сіє

пісні на вітрі, що проходить повз.

Навіть у найсумнішу ніч

під час служби

завжди є хтось, хто чинить опір

завжди є хтось, хто каже ні.