La Zarzamora - Amália Rodrigues

En el café de Levante, entre palmas y alegría

Cantaba la Zarzamora

Se lo pusieron de mote porque dicen que tenía

Los ojos como la mora

Le habló primero a un tratante, y olé

Y luego fue de un marqué

Que la llenó de brillantes, y olé

De la cabeza a los pié

Decía la gente que si era de hielo

Que si de los hombres se estaba burlando

Hasta que una noche, con rabia de celos

A la Zarzamora pillaron llorando

¿Qué tiene la Zarzamora

Que a todas horas llora que llora

Por los rincones?

Ella que siempre reía

Y presumía de que partía

Los corazones

«Lleva anillo de casao»

Me vinieron a desí

Pero ya lo había besao

Y era tarde para mí

Que publiquen mi pecao

Y el pesar que me devora

Y que tos me den de lao

Al saber del querer desgrasiao

Que embrujó a la Zarzamora

Que publiquen mi pecao

Y el pesar que me devora

Y que tos me den de lao

Al saber del querer desgrasiao

Que embrujó a la Zarzamora

У кафе «Леванте», між долонь і радості

Заспівала ожина

Дали йому прізвисько, бо кажуть, що мав

очі, як ожина

Спочатку він поговорив з торговцем людьми, і я відчула запах

А потім було від маркіза

Це наповнило його діамантами та оле

З ніг до голови

Люди казали, що якби це було з льоду

А якби він висміював чоловіків

До однієї ночі, в люті ревнощів

Зарзамора був спійманий на плачу

Що є у Blackberry

Що в усі години плаче, що плаче

по кутах?

Вона, яка завжди сміялася

І він припускав, що йде

Серця

«Він носить обручку»

вони прийшли до мене дезі

Але я вже поцілувала його

А для мене було пізно

що вони оприлюднюють мій гріх

І ту скорботу, що мене пожирає

А який кашель дай мені лао

Коли знають про бажання бути нещасним

Це зачарувало Ожину

що вони оприлюднюють мій гріх

І ту скорботу, що мене пожирає

А який кашель дай мені лао

Коли знають про бажання бути нещасним

Це зачарувало Ожину