Algemas - Amália Rodrigues

Escravos errantes da vida

E da angústia de viver

Somos a imagem esbatida

Do que nos quisermos ser

Corta-se embora a corrente

Que nos prende ao que é vulgar

E afinal tudo é diferente

Do que queremos alcançar

Sem saber porque vivemos

No mistério de existir

Nem mesmo ao sorrir esquecemos

A mentira que é sorrir

Desde sempre que conheço

Porque a vida me ensinou

Que o riso é sempre o começo

Do sorriso que findou

Prendo o mundo nos meus braços

Quando me abraças nos teus

E por momentos escassos

A terra dá-nos os céus

A vida fica suspensa

Do nada que a fez nascer

E esse nada recompensa

Da tortura de viver

E esse nada recompensa

Da tortura de viver

Життя мандрівні раби

І від муки життя

Ми є розмитим зображенням

Про те, ким ми хочемо бути

Відключіть ток

Це тримає нас на тому, що є вульгарним

А адже все інакше

Чого ми хочемо досягти

Не знаючи, чому ми живемо

У таємниці існування

Навіть посміхаючись, ми не забуваємо

Брехня, яка посміхається

Я знаю назавжди

Бо життя мене навчило

Цей сміх завжди є початком

Про усмішку, яка закінчилась

Я тримаю світ на руках

Коли ти обіймаєш мене у своєму

І на рідкісні моменти

Земля дає нам небо

Життя призупинено

З нічого, що народило

І це нічим не винагороджує

Від мук живого

І це нічим не винагороджує

Від мук живого