Alfama - Amália Rodrigues

Quando Lisboa anoitece

Como um veleiro sem velas

Alfama toda parece

Uma casa sem janelas

Aonde o povo arrefece

Ã^ numa água-furtada

No espaç o roubado à mágoa

Que Alfama fica fechada

Em quatro paredes de água

Quatro paredes de pranto

Quatro muros de ansiedade

Que à noite fazem o canto

Que se acende na cidade

Fechada em seu desencanto

Alfama cheira a saudade

Alfama não cheira a fado

Cheira a povo, a solidão

Cheira a silêncio magoado

Sabe a tristeza com pão

Alfama não cheira a fado

Mas não tem outra canção

Коли в Лісабоні темніє

Як вітрильник без вітрил

Алфама все здається

будинок без вікон

Де люди охолоджуються

Ã^ на горищі

У просторі, вкраденому від душевного болю

Та Алфама закрита

У чотирьох стінах води

Чотири стіни сліз

Чотири стіни тривоги

Вночі співають

Це світиться в місті

Закрито у вашому розчаруванні

Алфама пахне тугою

Alfama не пахне фадо

Пахне людьми, самотністю

Пахне пораненою тишею

Знаєш печаль з хлібом

Alfama не пахне фадо

Але іншої пісні немає