Makria Makria - Alkistis Protopsalti

Μακριά μακριά

σε πήρε ο κόσμος μακριά

μακριά μακριά

και δεν το χωράει η καρδιά.

Τόσα χρόνια που 'χεις λείψει

έγινε χαρά και θλίψη

σε θυμάμαι πώς γελούσες

και με πιάνω να γελώ.

Έτσι είναι φως μου η μνήμη

σαν το βότσαλο στη λίμνη

τα βαριά στον πάτο αφήνει

και το γλέντι στον αφρό.

Μακριά μακριά

σε πήρε ο κόσμος μακριά

μακριά μακριά

και δεν το χωράει η καρδιά.

Πήγα κι έπιασα ένα σπίτι

με βεράντα τον πλανήτη

να σε βλέπω μεσ' στα αστέρια

σαν κομήτη που περνά.

Το κορμί σου έχει αφήσει

μόνο μια τροχιά στη φύση

μα πώς θες αν δε σ' αγγίζω

να σε ρίχνω στην καρδιά.

Μακριά μακριά

σε πήρε ο κόσμος μακριά

μακριά μακριά

και δεν το χωράει η καρδιά.

Τόσα χρόνια που 'χεις λείψει μακριά

ως κι ονόματα αλλάξαν οι δρόμοι

πόσο μάλλον οι αγάπες κορμιά

πόσο μάλλον οι καρδιές αγκαλιά.

Πήγα κι έπιασα ένα βράχο

αναμνήσεις να σου γράφω

μα από σένα μου 'χουν μείνει

λουλουδάκια στο χαρτί.

Далеко

світ забрав тебе

далеко

а серце не підходить.

Скільки років ти пропустив

була радість і горе

Пам'ятаю, ти сміявся

і ловлю себе на сміху.

Ось така світла моя пам'ять

як галька в озері

важкі знизу листя

і ласувати піною.

Далеко

світ забрав тебе

далеко

а серце не підходить.

Я пішов і схопив будинок

з терасою планети

побачити тебе в зірках

як комета, що проходить повз.

Ваше тіло залишилося

просто орбіта в природі

але як ти хочеш, якщо я тебе не чіпаю

кинути тебе в серце.

Далеко

світ забрав тебе

далеко

а серце не підходить.

Скільки років тебе не було

навіть вулиці змінили назви

скільки більше любить тіла

не кажучи вже про обійми серця.

Я пішов і зловив камінь

спогади, щоб написати тобі

але я покинув тебе

квіти на папері.