Река любви - Алиса Фрейндлих

И все же есть река любви.

И есть в ней глубина, есть мели.

Над ней когда-то соловьи

И день, и ночь нам песни пели.

Иные были времена,

Когда в объятиях теченья

И радости, и огорчения,

И счастье нам несла она.

Река любви.

Река, река любви.

Ах, как она нам песни пела!

Так не поют и соловьи.

И вдруг утихла, обмелела

Река любви, река любви.

Еще сверкает рябь, но дно

Уже блестит в лучах заката.

А ведь совсем не так давно

Мы были каждой встрече рады.

И вот теперь, как берега,

Которым не соединиться.

И счастье нам теперь лишь снится,

Как снятся волнам облака.

Река любви.

Река, река любви.

Ах, как она нам песни пела!

Так не поют и соловьи.

И вдруг утихла, обмелела

Река любви, река любви.

А это авторское стихотворение Николая Константиновича Старшинова «Река любви»!

И всё же есть река любви!

Она бежит, хоть нету моченьки…

А ведь когда-то дни и ноченьки

Над ней гремели соловьи.

Да, знаешь, были времена,

Когда в объятиях течения

И радости и огорчения,

И жизнь и смерть несла она.

Как мне она была горька!

Я был уже готов отчаяться…

Но, как известно, всё кончается, —

И ты уже не та, река.

Не та, не та, совсем не та:

Где гребни волн с крутыми взлётами,

Ну где они, с водоворотами

Твои былые омута?

Теперь течёшь едва-едва,

И соловьи не манят трелями

И возвышается над мелями

Полуметровая трава.

Но я прошу тебя: журчи,

Пой песенку леску прибрежному,

Ведь всё-таки тебя по-прежнему

Питают светлые ключи.

І все ж є річка кохання.

І є в ній глибина, є мілини.

Над нею колись солов'ї

І день, і ніч нам пісні співали.

Інші були часи,

Коли в обіймах течії

І радості, і засмучення,

І щастя нам несла вона.

Річка кохання.

Річка, річка кохання.

Ах, як вона нам пісні співала!

Так не співають і солов'ї.

І раптом затихла, обміліла

Річка кохання, річка кохання.

Ще блищить бриж, але дно

Вже блищить у променях заходу.

А бо зовсім не так давно

Ми були кожній зустрічі раді.

І ось тепер, як береги,

Яким не з'єднатися.

І щастя нам тепер лише сниться,

Як сняться хвилі хмари.

Річка кохання.

Річка, річка кохання.

Ах, як вона нам пісні співала!

Так не співають і солов'ї.

І раптом затихла, обміліла

Річка кохання, річка кохання.

А це авторський вірш Миколи Костянтиновича Старшинова «Річка кохання»!

І все що є річка кохання!

Вона біжить, хоч нема мочки...

А бо колись дні і ночки

Над нею гриміли солов'ї.

Так, знаєш, були часи,

Коли в обіймах течії

І радості та засмучення,

І життя і смерть несла вона.

Яка мені вона була гірка!

Я був уже готовий зневіритися…

Але, як відомо, все закінчується, —

І ти вже не та, річко.

Не та, не та, зовсім не та:

Де гребені хвиль з крутими зльотами,

Ну де вони, з виворотами

Твої колишні вири?

Тепер течеш ледве,

І солов'ї не приваблюють трелями

І підноситься над мілинами

Півметрова трава.

Але я прошу тебе: журчи,

Співай пісеньку волосінь прибережному,

Адже все-таки тебе як і раніше

Живлять світлі ключі.