Тихий океан - Алекша Нович

Мои воды разливаются от одного края земли до другого,

И гордые киты почему-то прислушиваются к моему тихому слову.

Я так и не научился говорить властно и громко,

И слова, даже из самых больших волн доносятся робко.

Мои толщи дают жизнь миллионам рыб и дельфинам.

Я так счастлив с ними, они делают меня красивым.

Они поют о том, что живут в самом большом в мире океане,

И мне становится так неловко от такого внимания.

На закатах мои воды краснеют от смущения,

И я прикрываю свои береговые веки и вспоминаю ощущение,

Как Я был ещё маленькой лужицей в школьном дворике,

И девочки рядом играли в крестики-нолики.

А прыгая по мне, в бой бежали шумные мальчишки,

Пока углублялся в молчание, Я читал свои книжки.

Недолго слишком, но особо внимательно,

Я впитывал слова многих людей замечательных.

И именно тогда Я понял, что Я счастлив в своём безмолвие и мне никто не нужен,

И тогда дети прозвали меня Тихой Лужей.

Шли годы, Я становился Тихим Омутом и Тихим Озером

И в это время Я сидел на тихой музыке, и на тихой дозе.

Но потом я всю гадость конечно бросил, вот только Тишину не бросишь,

Знаете, она и в правду очень сильно косит.

И так как Я был молчалив и умел слушать

Многие люди приходили к моим берегам изливать свои души

Я жалел их, слушал их тяжёлые оды,

И их большие слёзы падали в мои синие воды.

Они наполняли меня, Я становился больше от всех этих чужих ран,

И так на свет появился Я – Тихий Океан.

Когда мне было десять, Я рисовал картины своими течениями.

Тысячи оттенков синего, создавали впечатление,

Как будто внутри меня не вода, а ночное небо,

Полное звёзд и света, в котором где-то,

Разрывая носом холст выныривает касатка,

Растирая и смывая мои краски, без остатка.

Я не думаю, что эти полотна стали бы шедеврами.

Многие и до меня были более талантливыми и смелыми,

Ну а Я был просто тихим, и поэтому

Уподобляясь сотням поэтов, Я записывал свои мысли.

Писал в основном прозу, книги для разных "просветлян",

Одна из этих книг кстати носит имя "Тихий Океан".

Я никогда не мечтал становиться самой большою водою,

Я просто всегда хотел прожить жизнью тою,

Которую, не захочется менять на грязь в болотах,

Всегда оставаясь чистым и прозрачным в своих глубоких водах.

И Я так боялся становиться мутным, что уходил в фантазии,

Дабы не хлебать грязи из чужих стоков.

И в своих потоках, Я был всегда один, ну и со мной было немного Бога,

Он наверное был единственным разбавлением моего монолога.

Он никогда не говорил чего-то конкретного, а только показывал,

На то как разбиваются мои волны о скалы, и это связывал

С моими словами, рождёнными в глубине моего сознания

И ведущих меня к этому моменту, к моему нынешнему состоянию.

И когда люди назвали меня самым большим океаном в мире,

Я очень удивился, ведь Я такой тихий, и есть наверное океаны пошире.

Но тогда Бог сказался мне одну фразу, голосом одиноким.

«Знаешь, чтобы стать самым большим в мире океаном, не нужно быть громким»

В моих волнах, плещется солнце

В моих волнах, горе смеётся

В моих волнах, сердце бьётся, бьётся

Аха-а-а ха-а-а

Мої води розливаються від одного краю землі до іншого,

І горді кити чомусь прислухаються до мого тихого слова.

Я так і не навчився говорити владно та голосно,

І слова, навіть із найбільших хвиль долинають несміливо.

Мої товщі дають життя мільйонам риб та дельфінам.

Я такий щасливий з ними, вони роблять мене гарним.

Вони співають про те, що живуть у найбільшому у світі океані,

І мені стає так ніяково від такої уваги.

На заході сонця мої води червоніють від збентеження,

І я прикриваю свої берегові повіки і згадую відчуття,

Як Я був ще маленькою калюжкою у шкільному дворику,

І дівчатка поруч грали в хрестики-нуліки.

А стрибаючи на мене, в бій бігли галасливі хлопчики,

Поки я заглиблювався в мовчанку, Я читав свої книжки.

Недовго занадто, але особливо уважно,

Я вбирав слова багатьох чудових людей.

І саме тоді Я зрозумів, що Я щасливий у своїй безмовності і мені ніхто не потрібен,

І тоді діти прозвали мене Тихою Лужею.

Минали роки, Я ставав Тихим Омутом і Тихим Озером

І в цей час Я сидів на тихій музиці і на тихій дозі.

Але потім я всю гидоту звичайно покинув, ось тільки Тишу не кинеш,

Знаєте, вона й справді дуже косить.

І тому що Я був мовчазний і вмів слухати

Багато людей приходили до моїх берегів виливати свої душі

Я шкодував їх, слухав їхні важкі оди,

І їхні великі сльози падали у мої сині води.

Вони наповнювали мене, Я ставав більшим від усіх цих чужих ран,

І так народився Я – Тихий Океан.

Коли мені було десять, Я малював картини своєю течією.

Тисячі відтінків синього, створювали враження,

Наче всередині мене не вода, а нічне небо,

Повне зірок і світла, в якому десь,

Розриваючи носом полотно виринає касатка,

Розтираючи та змиваючи мої фарби, без залишку.

Я не думаю, що ці полотна стали б шедеврами.

Багато хто й до мене був більш талановитим і сміливим,

Ну а Я був просто тихим, і тому

Уподібнюючись до сотень поетів, Я записував свої думки.

Писав здебільшого прозу, книги для різних "просвітлян",

Одна з цих книг, до речі, носить ім'я "Тихий Океан".

Я ніколи не мріяв ставати найбільшою водою,

Я просто завжди хотів прожити тим життям,

Яку, не захочеться міняти на бруд у болотах,

Завжди залишаючись чистим та прозорим у своїх глибоких водах.

І Я так боявся ставати каламутним, що йшов у фантазії,

Щоб не сьорбати бруду з чужих стоків.

І в своїх потоках Я був завжди один, ну і зі мною було трохи Бога,

Він, напевно, був єдиним розведенням мого монологу.

Він ніколи не говорив чогось конкретного, а тільки показував,

На те, як розбиваються мої хвилі об скелі, і це пов'язував

З моїми словами, народженими в глибині моєї свідомості

І що ведуть мене до цього моменту, до мого нинішнього стану.

І коли люди назвали мене найбільшим океаном у світі,

Я дуже здивувався, адже Я такий тихий, і є напевно ширші океани.

Але тоді Бог позначився мені на одну фразу, голосом самотнім.

«Знаєш, щоб стати найбільшим у світі океаном, не треба бути гучним»

У моїх хвилях, плескається сонце

У моїх хвилях, горе сміється

У моїх хвилях, серце б'ється, б'ється

Аха-а-а ха-а-а