Biz Üç Kişiydik - Ahmet Kaya

Biz üç kişiydik;

Bedirhan, Nazlıcan ve ben

Üç ağız, üç yürek, üç yeminli fişek!

Adımız bela diye yazılmıştı dağlara taşlara

Boynumuzda ağır vebal, koynumuzda çapraz tüfek

El tetikte, kulak kirişte ve sırtımız toprağa emanet

Baldıran acısıyla ovarak üşüyen ellerimizi

Yıldız yorgan altında birbirimize sarılırdık

Deniz çok uzaktaydı ve dokunuyordu yalnızlık

Gece uçurum boylarında, uzak çakal sesleri

Yüzümüze, ekmeğimize, türkümüze çarpar geçerdi

Göğsüne kekik sürerdi Nazlıcan, tüterdi buram buram

Gizlice ona bakardık, yüreğimiz göçerdi

Belki bir çoban kavalında yitirdik Nazlıcan’ı

Ateşböcekleriyle bir oldu, kırpışarak tükendi

Bir narin kelebek ölüsü bırakıp tam ortamıza

Kurşun gibi, mayın gibi tutuşarak tükendi

Oy Nazlıcan;

vahşi bayırların maralı

Nazlıcan;

saçları fırtınayla taralı

Sen de böyle gider miydin yıldızlar ülkesine?

Oy Nazlıcan, oy, canevinden yaralı

Nazlıcan;

serin yayla çiçeği

Nazlıcan;

deli dolu heyecan

Göğsümde bir sevda kelebeği

Nazlıcan, ah Nazlıcan

Artık yenilmiş ordular kadar eziktik, sahipsizdik

Geçip gittik, parka ve yürek paramparça

Gerisi ölüm duygusu, gerisi sağır sessizlik

Geçip gittik, Nazlıcan boşluğu aramızda

Bedirhan’ı bir gedikte sırtından vurdular

Yarıp çıkmışken nice büyük ablukaları

Omuzdan kayan bir tüfek gibi usulca

Titredi ve iki yana düştü kolları

Ölüm bir ısırgan otu gibi sarmıştı her yanını

Devrilmiş bir ağaçtı ay ışığında gövdesi

Uzanıp bir damla yaş ile dokundum kirpiklerine

Göğsümü çatlatırken nabzımın tükenmiş sesi

Sanki bir şakaydı bu, birazdan uyanacaktı

Birazdan ateşi karıştırıp bir cigara saracaktı

Oysa ölüm sadık kalmıştı randevusuna, ah

O da Nazlıcan gibi bir daha olmayacaktı

Ey Bedirhan;

katran gecelerin heyulası

Ey Bedirhan;

kancık pusuların belası

Sen de böyle bitecek adam mıydın?

Konuşsana!

Ey Bedirhan;

ey mezarı kartal yuvası

Bedirhan;

mor dağların kaçağı

Bedirhan;

mavi gözleri şahan

Zulamda suskun gece bıçağı

Bedirhan, ah Bedirhan

Biz üç kişiydik;

Üç intihar çiçeği;

Bedirhan, Nazlıcan ve ben

Suphi!

Нас було троє;

Бедірхан, Назлиджан і я

Три роти, три серця, три закляті патрони!

Наше ім’я було написано як біда на горах і каменях

Важка чума на шиї, схрещена рушниця за пазухою

Рука на спусковому гачку, вухо на балці і наші спини до землі

Потираємо холодні руки болиголовом

Раніше ми обіймалися під зірковою ковдрою

Далеко було море і зворушувала самотність

Далекі голоси шакалів на скелі вночі

Це вдарило б нам в обличчя, наш хліб, нашу індичку.

Назлиджан натирала чебрецем груди, вона курила.

Ми б потай дивилися на неї, серце б завмерло

Може, ми втратили Назлиджан у пастухській сопілці.

Він став єдиним цілим зі світлячками, його миттю з’їли

Залишивши ніжного метелика мертвим прямо в нашому середовищі

Як свинець, згорів, як міна

Голосуйте за Назлиджан;

диво диких пагорбів

назлікан;

її волосся розчесане штормом

Чи поїдеш ти так до країни зірок?

Oy Nazlıcan, Oy, поранений зі свого дому

назлікан;

прохолодна високогірна квітка

назлікан;

шалене хвилювання

Любовний метелик на моїх грудях

Назлікан, о Назлікан

Тепер ми були кульгаві, як переможені армії, ми були безлюдними

Ми пройшли повз, до парку і серце розривається

Решта – відчуття смерті, решта – глуха тиша

Ми пройшли повз, Назличан між нами

Вони вистрілили Бедірхану в спину в пролом.

Багато великих блокад

М’яко, як рушниця, що сповзає з плеча

Він затремтів, і його руки опустилися в сторони

Смерть оточувала його, як кропива.

Це було повалене дерево, його стовбур у місячному світлі

Я простягнув руку і торкнувся твоїх вій краплею

Звук мого пульсу вичерпався, коли я тріснув грудною кліткою

Ніби жарт, він скоро прокинеться

Незабаром він розмішує вогонь і згортає сигарету.

Але смерть була вірна його призначенню, ах

Він би більше не був таким, як Назликан

Гей, Бедірхан;

привид смоляних ночей

Гей, Бедірхан;

лихо стервиних засідок

Ти був тим чоловіком, який так закінчився?

Поговори зі мною!

Гей, Бедірхан;

ой могиле орлине гніздо

Бедірхан;

втікач з пурпурових гір

Бедірхан;

чудові блакитні очі

Тихий нічний ніж у моїй схованці

Бедірхан, о Бедірхан

Нас було троє;

Три квіти самогубців;

Бедірхан, Назлиджан і я

Subhi!