Я - печаль - Аффинаж

Ты просыпала соль - мы поссоримся с тобой.

Ты прости свою боль, отпусти меня в поле.

С первой летней грозой, с первой утренней росой

Небо дышит в лицо и дыханье невесомо,

Я дрожу от смеха.

я прошу у эха:

«Не отвечай, не отвечай, не отвечай!

-

Я помеха, я печаль».

Я помеха, я печаль.

Я пойду, а потом позабуду, где мой дом.

Только ветер задует - как зовут позабуду.

Только кроны шепнут золотыми листами.

Смело в бездну шагну - бездна облаком станет.

Я дрожу от смеха.

я прошу у эха:

«Не отвечай, не отвечай, не отвечай!

-

Я помеха, я печаль».

Я помеха, я печаль.

Ти прокидала сіль – ми посваримося з тобою.

Ти пробач свій біль, відпусти мене в поле.

З першою літньою грозою, з першою ранковою росою

Небо дихає в обличчя і дихання невагоме,

Я тремчу від сміху.

я прошу у луни:

«Не відповідай, не відповідай, не відповідай!

-

Я завада, я смуток».

Я перешкода, я сум.

Я піду, а потім забуду, де мій дім.

Тільки вітер задує - як звуть забуду.

Тільки крони шепнуть золотими листами.

Сміливо в безодню крокну - безодня хмарою стане.

Я тремчу від сміху.

я прошу у луни:

«Не відповідай, не відповідай, не відповідай!

-

Я завада, я смуток».

Я перешкода, я сум.