Буду скучать - Аффинаж

Буду скучать по тебе,

погаснут когда фонари

в мае,

а загорятся в вечер июня.

«Нужно ещё потерпеть!»

—

мне календарь говорит…

Не знаю.

Верю всё меньше ему я.

Люди забудут в тепле

изморозь зимней тоски

в радостях самых простых.

Буду скучать по тебе.

Ты, если можешь, прости.

Шум

у соседей на этажах.

Жгу

письмо, а за ним — конверт.

Жду,

когда же не буду ждать.

Шлю

безответный привет:

«Привет!»

Буду скучать.

Буду скучать по тебе, забывший, что надо забыть,

застывший

в неге пустых упований.

В вальсе лучей и теней

расцветшие летом сады

задышат

осенней тоской увяданий.

Люди приветствуют ночь

в тихом уюте своём,

в счастье простом и непрочном…

Мы будем счастливы точно.

Только уже не вдвоём.

Шум

у соседей на этажах.

Жгу

письмо, а за ним — конверт.

Жду,

когда же не буду ждать.

Шлю

безответный привет:

«Привет!»

Буду скучать.

Буду сумувати за тобою,

погаснуть коли ліхтарі

в травні,

а загоряться у вечір червня.

"Потрібно ще потерпіти!"

-

мені календар каже…

Не знаю.

Вірю все менше йому я.

Люди забудуть у теплі

намисто зимової туги

у радощах найпростіших.

Буду сумувати за тобою.

Ти, якщо можеш, вибач.

Шум

у сусідів на поверхах.

Палю

лист, а за ним – конверт.

Чекаю,

коли ж не чекатиму.

Шлю

нерозділене привітання:

"Вітаю!"

Буду сумувати.

Сумуватиму за тобою, що забув, що треба забути,

застиглий

у насолоді порожніх сподівань.

У вальсі променів та тіней

розквітлі влітку сади

задихають

осінньою тугою в'янень.

Люди вітають ніч

у тихому затишку своєму,

у щастя простому та неміцному…

Ми будемо щасливі точно.

Тільки вже не вдвох.

Шум

у сусідів на поверхах.

Палю

лист, а за ним – конверт.

Чекаю,

коли ж не чекатиму.

Шлю

нерозділене привітання:

"Вітаю!"

Буду сумувати.