Procession - Adam Barnes

you tied me to a chair

sailed me out to sea

left me sinking in the ocean

as a shark circled me

distant shadows 'neath my feet

faded images and dreams

I woke up to a cooling sweat

the beads ran down my face

painting pictures in the pillow

as I turned so many ways

I wonder if it stops

if I finally saw the face I know

lust has got me falling uncontrollable disease

my head is fully satisfied

my heart is never pleased

I’m fed up with the girls

who just keep falling to their knees

'cause envy is too curious

its boldness never wins

leaving murders in the corridors

and bodies in the bins

I’m not sure if this jel

will keep these feelings in

I hear death is very distant

its agony’s despair

and the several homeless tissues

could never really cure

the tears from the eyes

of a funeral procession

so I’m fighting with a wooden leg

a chair still floats beneath

keeping hope inside its cradle

as it’s swaying in the wind

distant lullabies are heard

as my mother slowly sings me back to sleep

I’m sorry but pandora dear

you’ll see what you have done

an example of self sacrifice

I guess you finally won

if you close the box for good

you’ll never get me back

I’m gone

so she sits beside my chair tonight

tryin' desperately to dream

her hands can only stop my sinking memory

I bet she never knew this box could ever stop to dream

I bet she never knew that it would kill me in my sleep

I bet she never knew that these are nightmares

and they’re finally her’s to keep

and I hear death is very instant

the bodies in despair

and my family will follow

as I’m lowered in the air

the tears from the eyes

of a funeral procession

ти прив’язав мене до стільця

відплив мене в море

залишив мене потонути в океані

як акула кружляла навколо мене

далекі тіні під моїми ногами

вицвілі образи і мрії

Я прокинувся від прохолодного поту

намистинки побігли по моєму обличчю

малювання картинок на подушці

як я повернувся кількома путями

Цікаво, чи це припиняється

якби я нарешті побачив знайоме мені обличчя

хіть захворіла на неконтрольовану хворобу

моя голова повністю задоволена

моє серце ніколи не радіє

Я втомився від дівчат

які просто продовжують падати на коліна

бо заздрість — це надто цікаво

його сміливість ніколи не перемагає

залишати вбивства в коридорах

і тіла в смітниках

Я не впевнений, чи це желе

збереже ці почуття

Я чую, що смерть дуже далека

його агонія відчаю

і кілька бездомних тканин

ніколи не міг справді вилікувати

сльози з очей

 похоронної процесії

тому я б’юся дерев’яною ногою

стілець усе ще плаває внизу

зберігаючи надію в своїй колисці

як коливається на вітрі

лунають далекі колискові

як моя мама повільно співає мені засинаю

Мені шкода, але пандора дорога

ти побачиш, що ти зробив

 приклад саможертви

Гадаю, ви нарешті виграли

якщо ви закриєте коробку назавжди

ти ніколи не повернеш мене

Я пішов

тож вона сидить біля мого крісла сьогодні ввечері

відчайдушно намагаюся мріяти

її руки можуть лише зупинити мою занурену пам'ять

Б’юся об заклад, вона ніколи не знала, що ця коробка колись може зупинитися, щоб помріяти

Б’юся об заклад, вона ніколи не знала, що це вб’є мене у сні

Б’юся об заклад, вона ніколи не знала, що це кошмари

і, нарешті, вона має утриматися

і я чую, смерть настає дуже миттєво

тіла в розпачі

і моя сім’я буде слідувати

коли я опускаюся в повітрі

сльози з очей

 похоронної процесії