Recomeço - A286

Me deixa aqui, enfim, sozinho mesmo, faz favor

Pra não saber do que não me faz sorrir, pelo amor

E você diz que é tão triste pensar assim, então nada vale

Quisera eu me sentir diferente, ó de verdade

Saber que um verso meu salvou um que se identificou

Sem olhar pra casa e ver que minhas palavra nada mudou

Aqui me deixa enfim, que daqui a pouco já amanhece

E o sol faz esquecer de tudo que me enlouquece

Melhor fugir, tentar por fim em tudo que entristece

Talvez se outro lugar de volta vocês trouxessem

Pra quem vou mostrar minhas filha, minhas conquista, meus rap

É quente memo, nada vale onde não há olhos que enxerguem

Perdoa minha sinceridade que já não agrada

Que quanto mais tenta ajudar, mas me frustra em mágoas

Matando um irmão por dia, tentando mostrar o caminho que nem eu mesmo sabia, ó

É possível existir felicidade na miséria, na doença que condena,

a insanidade cega

E me deixa acordado exausto, com os olhos ardendo as 3h, com as barata e os

rato, questionando a própria lucidez!

Não lembro a última vez que o acaso trouxe boas novas

Mas todo dia novidade quando o fone toca

Vem pra despertar seu instinto suicida adormecido

Te matar de desanimo, só, num quarto indeciso

Esquecendo num surto a maior riqueza do mundo é a vida

Que ciência nem crença alguma sintetiza

Agradece se o ato que da sua mãe arrancou lágrimas

Te deu o dia seguinte pro cê reverte as falhas

Nem sempre o amor tá num sorriso, a mão que acaricia

Um beijo me matou, mas seu desprezo me deu vida

Sepultado num quarto e cozinha alugado

Ou sem geladeira tentando salvar a mistura numa caixa de isopor

As vezes a dor que sinto faz esquecer teu sorriso que não me deixa desistir

Vou te dar um abraço enquanto estiver aqui

Te dar um beijo enquanto te vejo dormir, sem tentar entender

Tudo que eu mais preciso agora é o que não traz saudade

É quente, o homem também chora escondido feito um covarde

Onde esta você agora?

Errei, eu sei, e quando tento consertar, erro outra vez

É quando nada faz sentido, me desconheço

É quente, o tempo sara tudo mas exige um tempo

É difícil, que que eu fiz comigo?

Vai vendo

Mal sabe os loque que no olhar ataca e contra torce

O quanto consome os corre da caminhada sem sorte

Mal sabe as crise que concebe os manuscrito triste

O lirismo do errante empírico, não tá pelas de vinte

No mesmo teto que choro testemunhou em tempestade

As parede com as teia negra, de lodo e umidade

Não as gerações futuras não deveriam chorar

Pelas mesmas angústias que um dia vi minha mãe tentar se matar

E sempre falta alguém, até festas são depressivas

Eu sei que as luzes de Natal, traz mais tristezas que alegria

Resta saber quantos abraços adiados ainda se converterão em flores numa tattoo

que homenageia

Nas madrugada cinza, as soma das incertezas

O silêncio me explica

É cada um com seus problema

No álbum de família, as mil faces da frustração

Um cemitério infeliz, que esperou a vida da condição!

E sigo onde só seu sorriso conforta minhas dores

Tentando converter amores em valores

Pra não morrer dentro de um cofre só, sem fome

Compreendendo que nem só de pão viverá o homem

Nem sempre o amor tá num sorriso, a mão que acaricia

Um beijo me matou, mas seu desprezo me deu vida

Tentando descobrir se é pior a solidão do quarto ou a saudade de quem tá do

lado!

As vezes a dor que sinto faz esquecer teu sorriso que não me deixa desistir

Vou te dar um abraço enquanto estiver aqui

Te dar um beijo enquanto te vejo dormir, sem tentar entender

Будь ласка, залиште мене тут одного

Тому я не знаю, що не змушує мене посміхатися, заради кохання

І ви кажете, що так сумно думати про це, тому нічого не варто

Я дійсно хотів би відчувати себе іншим

Знання того, що мій вірш врятував того, хто назвав себе

Не подивившись додому і не побачивши, що моє слово нічого не змінилося

Ось залиште мене нарешті, що незабаром світатиме

І сонце змушує забути все, що зводить мене з розуму

Краще втікайте, постарайтеся покінчити з усім, що вас засмучує

Можливо, якщо ви привезете інше місце

Кому я покажу своїх доньок, свої завоювання, свої репи

Це гаряча пам'ятка, нічого не варте там, де немає очей

Вибач мою щирість, що більше не радує

Що більше ви намагаєтеся допомогти, то більше ви розчаровуєтеся

Вбивати брата за день, намагаючись показати шлях, якого навіть я не знав, о

Можна знайти щастя в біді, в хворобі, що засуджує,

сліпе божевілля

І це змушує мене спати виснаженим, з палаючими очима о третій ранку, з тарганами та

миша, сумніваючись у своїй свідомості!

Я не пам'ятаю, коли востаннє шанс приносив хороші новини

Але кожен день щось нове, коли дзвонить телефон

Приходьте, щоб пробудити ваш дрімаючий інстинкт самогубства

Вбивати вас знеохоченням, наодинці, у невизначеній кімнаті

Забути під час спалаху найбільшим багатством у світі є життя

Яку ні наука, ні віра синтезують

Будьте вдячні, якщо вчинок вашої мами викликав сльози

Дав вам наступний день, щоб ви могли скасувати невдачі

Любов не завжди в усмішці, руці, що пестить

Поцілунок убив мене, але твоя зневага подарувала мені життя

Поховали в орендованій кімнаті та кухні

Або без холодильника, намагаючись зберегти суміш у коробці з пінополістиролу

Іноді біль, який я відчуваю, змушує мене забути твою усмішку, яка не дає мені здатися

Я тебе обійму, поки я тут

Поцілую тебе, поки я дивлюся, як ти спиш, не намагаючись зрозуміти

Все, що мені зараз найбільше потрібно, це те, за чим я не сумую

Жарко, чоловіки теж криються, як боягузи

Де ти зараз?

Я зробив помилку, я знаю, і коли я намагаюся її виправити, я роблю ще одну помилку

Це коли нічого не має сенсу, я сам не знаю

Жарко, час лікує все, але потрібен час

Важко, що я з собою зробив?

Продовжуй дивитись

Локе не знає, що в погляді він атакує та крутиться проти

Скільки споживають пробіги прогулянки без удачі

Він мало знає про кризу, яка породила сумні рукописи

Ліризм емпіричного мандрівника, йому не за двадцять

На тому самому даху, свідком якого плакав у шторм

Стіни з чорним павутинням, із багнюки та вологи

Ніякі майбутні покоління не повинні плакати

Через ту саму муку, через яку одного дня я побачив, як моя мати намагалася вбити себе

І завжди когось не вистачає, навіть вечірки пригнічують

Я знаю, що різдвяні вогні приносять більше смутку, ніж радості

Залишається побачити, скільки відкладених обіймів стануть квітами в татуюванні

це честь

У сірому світанку сума невизначеностей

Тиша пояснює мені

У кожного свої проблеми

У сімейному альбомі тисяча облич розчарування

Нещасний цвинтар, який дочекався життя стану!

І я продовжую там, де тільки твоя усмішка втішає мій біль

Спроба перетворити кохання на цінності

Щоб не померти в одному сейфі, без голоду

Розуміння того, що не хлібом єдиним проживе людина

Любов не завжди в усмішці, руці, що пестить

Поцілунок убив мене, але твоя зневага подарувала мені життя

Спроба з'ясувати, що гірше: самотність у кімнаті чи зникла людина

сторона!

Іноді біль, який я відчуваю, змушує мене забути твою усмішку, яка не дає мені здатися

Я тебе обійму, поки я тут

Поцілую тебе, поки я дивлюся, як ти спиш, не намагаючись зрозуміти