Looking Glass - Eric Andersen

In the cattails, a maid did dwell

She sang sweet songs but she loved as well

She was a bit over five feet tall

And she loved no man for she loved them all

In her bed many hours we lay

While the north winds blow and the sparrows play

And in my hand she placed a key

Sayin', «Keep this my love, follow me»

So I swore, for she knew me well

I swore this love, I’d never tell

She said for me, her soul, she’d sell

Even if she must walk the fires of hell

Her hair it rushed and flowed so long

On a silken pillow, it did belong

Her eyes were yellow like the mornin' sun

And they were singin' each one a song

And her skin was dark like a russet dawn

Well in her hair would flow my tears

Of my lonely days, and my bitter years

And on her breast, my soul would sail

And her mouth was as sweet, sweet as ale

She was to me a golden cup

That poured me life, for me to sup

And in her heart was a lookin' glass

And a sturdy ship with a highest mast

For many days, I did remain

Until one day, I forgot her name

Then I knew I’d have to go

From where the sparrows played

And the north winds' blow

But then one day, by the cattail pond

My love was dyin', and then she was gone

I buried her where the green grass grows

And there she slept 'til the winter snows

So I sang my sorrow to the trees

And they said, «Go sing it to the breeze»

Well I knew this love no man could believe

So I buried my sorrow, my heart and my key

У рогозах справді жила служниця

Вона співала солодкі пісні, але також любила

Вона була трохи більше п’яти футів на зріст

І вона не любила жодного чоловіка, бо кохала їх усіх

У її ліжку ми багато годин лежали

Поки дмуть північні вітри і горобці грають

І в моїй руці вона поклала ключ

Говорити: «Зберігай це моєю любою, іди за мною»

Тож я присягався, бо вона мене добре знала

Я поклявся в цій любові, я ніколи не скажу

Вона сказала за мене, свою душу, вона продасть

Навіть якщо їй доведеться ходити в пекельних вогні

Її волосся так довго стрибало й текла

На шовковій подушці це так належало

Її очі були жовті, як ранкове сонце

І вони співали кожен по пісні

І її шкіра була темна, як рудий світанок

У її волоссі б текли мої сльози

Про мої самотні дні і мої гіркі роки

І на її грудях моя душа пливла б

А її рот був солодкий, солодкий, як ель

Вона була для мене золотим кубком

Це наповнило мені життя, щоб я навів

А в її серці було дзеркало

І міцний корабель із найвищою щоглою

Багато днів я залишався

Поки одного дня я не забув її ім’я

Тоді я знав, що мені доведеться піти

Звідки грали горобці

І подуть північні вітри

Але одного разу біля ставка з рогозом

Моя любов помирала, а потім її не стало

Я поховав її там, де росте зелена трава

І там вона спала до зимового снігу

Тож я проспівав мій скорботу деревам

І вони сказали: «Ідіть заспівайте на вітерці»

Я знав, що в цю любов ніхто не може повірити

Тож я поховав смуток, своє серце та ключ