Devouring Time, Blunt Thou The Lion's Paws - Sonnet No. 19 by Shakespeare - Anthony Quayle

Devouring Time, blunt thou the lion’s paws,

And make the earth devour her own sweet brood;

Pluck the keen teeth from the fierce tiger’s jaws,

And burn the long-lived phoenix in her blood;

Make glad and sorry seasons as thou fleet’st,

And do whate’er thou wilt, swift-footed Time,

To the wide world and all her fading sweets;

But I forbid thee one most heinous crime:

O, carve not with thy hours my love’s fair brow,

Nor draw no lines there with thine antique pen;

Him in thy course untainted do allow

For beauty’s pattern to succeeding men.

Yet, do thy worst, old Time: despite thy wrong,

My love shall in my verse ever live young.

Пожираючи час, притупи ти левові лапи,

І нехай земля пожирає свій милий виплід;

Вирвіть гострі зуби з пащі лютого тигра,

І спалити довгожителя фенікса в її крові;

Радійте та шкодуйте сезони, як ти флот,

І роби що хочеш, прудкий час,

До широкого світу та всіх його згасаючих солодощів;

Але я забороняю тобі один найогидніший злочин:

О, не вирізай своїми годинами ясне чоло моєї любові,

І не малюйте там жодних ліній своїм антикварним пером;

Його в твоєму курсі незаплямованим дозволь

Для взірця краси для успішних чоловіків.

І все ж, роби найгірше, старий час: незважаючи на твою помилку,

Моя любов у моїх віршах житиме молодою.