Златые горы - Иван Суржиков

«Когда б имел златые горы

И реки полные вина,

Все отдал бы за ласки, взоры,

Чтоб ты владела мной одна».

«Не упрекай несправедливо,

Скажи всю правду ты отцу –

Тогда свободно и счастливо

С молитвой мы пойдем к венцу».

«Не раз, Мария, твою руку

Просил я у отца, не раз.

Отец не понял моей руки,

Жестокий сердцу дал отказ».

Тогда бежать я с ним решилась,

Поверив клятве роковой,

На божий храм перекрестилась,

В слезах взглянув на дом родной.

Умчались мы в страну чужую,

А через год он изменил,

Забыл он клятву ту святую,

А сам другую полюбил.

А мне сказал, стыдясь измены:

«Ступай обратно в дом отца.

Оставь, Мария, мои стены,

Я провожу тебя с крыльца.

За речи, ласки огневые

Я награжу тебя конем.

Уздечку, хлыстик золотые

Седельце шито жемчугом».

«Не надо мне твоей уздечки,

Не надо мне твово коня,

Ты пропил горы золотые

И реки полные вина».

«Коли б мав золоті гори

І річки повні вина,

Все віддав би за ласки, погляди,

Щоб ти володіла мною сама».

«Не дорікай несправедливо,

Скажи всю правду ти батькові

Тоді вільно та щасливо

З молитвою ми підемо до вінця».

«Не раз, Маріє, твою руку

Просив я у батька, не раз.

Батько не зрозумів моєї руки,

Жорстокий серцю віддав».

Тоді бігти я з ним наважилася,

Повіривши клятві фатальний,

На божий храм перехрестилася,

У сльозах глянувши на будинок рідний.

Помчали ми в країну чужу,

А через рік він зрадив,

Забув він клятву ту святу,

А сам іншу полюбив.

А мені сказав, соромлячись зради:

«Іди назад у будинок батька.

Залиш, Маріє, мої стіни,

Я проведу тебе з ганку.

За промови, ласки вогневі

Я нагороджу тебе конем.

Вуздечку, хлистик золоті

Седельце шито перлами».

«Не треба мені твоєї вуздечки,

Не треба мені твоє коня,

Ти пропив гори золоті

І річки повні вина».