Rimsky-Korsakov: The Tsar's Bride - "S uma neydot krasavitsa" - Дмитрий Хворостовский, Валерий Гергиев, Николай Андреевич Римский-Корсаков

С ума нейдет красавица!

И рад бы забыть ее, забыть-то силы нет.

Напрасно думал честью кончить дело, напрасно засылал к отцу я сватов.

Велел сказать купец мне наотрез: благодарим боярина за ласку, а дочь свою я обещал другому, Ивану Лыкову, что возвратился недавно из краев сюда заморских.

(Отходит от окна.)

Куда ты удаль прежняя девалась,

Куда умчались дни лихих забав?

Не тот я стал теперь — все миновало,

Отвага мне души не веселит,

И буйная головушка поникла.

Не узнаю теперь я сам себя,

Не узнаю Григория Грязного.

Куда ты удаль прежняя девалась,

Куда умчались дни лихих забав?

Не тот я стал теперь, не тот я стал.

Бывало мы, чуть девица по сердцу, нагрянем ночью,

дверь с крюка сорвали, красавицу на тройку, и пошел.

Нагрянули, и поминай, как звали.

Не мало их я выкрал на роду,

не мало их умчал на борзых конях

и юной девичьей красою потешил кровь горячую свою.

Не узнаю теперь я сам себя, не узнаю Григория Грязного.

Не тот я стал теперь.

К чему насилье?

Не прихоть, а любовь крушит мне душу.

Чем кончится, что будет впереди, не знаю сам.

А Лыкову Ивашке не обходить кругом налоя с Марфой!

Позвал гостей.

Хочу забыться с ними.

Придет ли только Елисей Бомелий?

Он мне нужнее всех.

Розуму нема красуня!

І рад би забути її, забути сили немає.

Даремно думав честю закінчити справу, даремно засилав до батька я сватів.

Звелів сказати купець мені навідріз: дякуємо боярину за ласку, а дочку свою я обіцяв іншому, Івану Ликову, що повернувся недавно з країв сюди заморських.

(Відходить від вікна.)

Куди ти удаля колишня поділася,

Куди помчали дні лихих забав?

Не тот я став тепер — все минуло,

Відвага мені душі не веселить,

І буйна головушка поникла.

Не впізнаю тепер я сам себе,

Не впізнаю Григорія Грязного.

Куди ти удаля колишня поділася,

Куди помчали дні лихих забав?

Не той я став тепер, не той я став.

Бувало ми, трохи дівчина по серцю, нагрянемо вночі,

двері з гака зірвали, красуню на трійку, і пішов.

Нагрянули, і поминай, як звали.

Не мало їх я викрав на роду,

чимало їх помчав на хортих конях

і молодою дівочою красою потішив кров гарячу свою.

Не впізнаю тепер я сам себе, не впізнаю Григорія Брудного.

Не той я став тепер.

Чому насильство?

Не примха, а любов трощить мені душу.

Чим скінчиться, що буде попереду, не знаю сам.

А Ликову Івашці не обходити навколо налою з Мартою!

Покликав гостей.

Хочу забути з ними.

Чи прийде Єлисей Бомелій?

Він мені потрібніший за всіх.