Das Lied Von Der Erde: Iv. Von Der Schönheit - Commodo Dolcissimo - Wiener Philharmoniker, Густав Малер

Junge Mädchen pflücken Blumen

Pflücken Lotosblumen an dem Uferrande

Zwischen Büschen und Blättern sitzen sie

Sammeln Blüten in den Schoß und rufen

Sich einander Neckereien zu

Goldne Sonne webt um die Gestalten

Spiegelt sie im blanken Wasser wider

Sonne spiegelt ihre schlanken Glieder

Ihre süßen Augen wider

Und der Zephir hebt mit Schmeichelkosen das Gewebe

Ihrer Ärmel auf, führt den Zauber

Ihrer Wohlgerüche durch die Luft

O sieh, was tummeln sich für schöne Knaben

Dort an dem Uferrand auf mutgen Rossen?

Weithin glänzend wie die Sonnenstrahlen;

Schon zwischen dem Geäst der grünen Weiden

Trabt das jungfrische Volk einher!

Das Roß des einen wiehert fröhlich auf

Und scheut und saust dahin

Über Blumen, Gräser, wanken hin die Hufe

Sie zerstampfen jäh im Sturm die hingesunknen Blüten

Hei!

Wie flattern im Taumel seine Mähnen

Dampfen heiß die Nüstern!

Goldne Sonne webt um die Gestalten

Spiegelt sie im blanken Wasser wider

Und die schönste von den Jungfraun sendet

Lange Blicke ihm der Sehnsucht nach

Ihre stolze Haltung ist nur Verstellung:

In dem Funkeln ihrer großen Augen

In dem Dunkel ihres heißen Blicks

Schwingt klagend noch die Erregung ihres Herzens nach

Молоді дівчата збирають квіти

Збір квітів лотоса на краю банку

Вони сидять між кущами та листям

Зберіть квіти на колінах і подзвоніть

дражнити один одного

Навколо фігур плететься золоте сонце

Відбиває їх у голій воді

Сонце відбиває її тонкі кінцівки

відбивається в її милих очах

А зефір лестощами піднімає павутину

в рукавах, виконує заклинання

їхніх ароматів у повітрі

Ой, подивіться, які гарні хлопці балакаються

Там на березі на сміливих конях?

Сяючи здалеку, як проміння сонця;

Вже між гілками зелені пасовища

Їдьте вздовж молодих-свіжих людей!

Конь одного весело скиглить

І цурається і кидається геть

Копита коливаються над квітами і травою

Раптом у шторм вони розчавлюють засохлі квіти

Гей!

Як тріпотить його гриви від запаморочення

Паром гарячі ніздрі!

Навколо фігур плететься золоте сонце

Відбиває їх у голій воді

І найпрекраснішу з дів посилає

Довго дивиться на нього тугою

Твоя горда постава лише маскування:

У блиску її великих очей

У темряві її гарячого погляду

Хвилювання її серця досі жалібно резонує