Il tempo, una donna, la città - Pooh

Polvere

Il vento nella valle scivola

Finestre semiaperte stridono

Sui muri silenzioso il sole

Giace

Vastità

Di strade sconosciute ai passi miei

Che suonano indiscreti come chi

Violasse un mondo mai trovato

Prima

Si avvicina lentamente a me

Resta in ombra il viso per un po'

È una donna e sembra sia

Pur presente e viva

Un’immagine sospesa nel tempo

Nata alla mente

Prima che agli occhi miei

È un ritratto della fantasia

Chiedo dove sono e lei chi sia

Lei risponde: Vieni e poi

Tu potrai vedere

Ciò che il vento e il sole sanno da sempre

Ciò che spiegarti

Forse neanch’io saprei

Lentamente

Io la seguo, ho gli occhi su di lei

Sto cercando

Di sentire veri i passi miei

Quanto prima lieve e poi via via

Sempre più presente scopro intorno

Da rumori e voci la città

Prima spenta

Riemergente e viva intorno a me

Anche se oltre noi nessuno c'è

Anche se oltre noi nessuno c'è

Voci di uomini in allegria

Parlano forte di non so chi

Vantano nel vino ognuno con vivaci accenti

Come il mondo sfiderebbe

Chi non fosse nato vinto

Ma nella città si stenta

E si aspetta chi sa che

Chi ha del coraggio nel mondo va

Voce di donna di stanca età

Come una preghiera triste a chi si appresta al viaggio

Quando tornerai lo sento

Figlio io sarò nel vento

Possa il mondo risparmiarti

Per colei che in mente hai

E solitario un canto di fanciulla in una stanza vuota

Dietro una finestra chiusa in pianto si tramuta

Fra pareti nude che il silenzio consumò

E la mente incerta a cosa esiste e cosa no

Poi la sconosciuta a un tratto il viso mi rivela

Ne riscopro i tratti dolci gli occhi d’acqua pura

Trasparente contro il sole l’abito di lei

Ricomposta immagine di voci udite già

Non violata dall’iniquo tempo

Sola e viva dove vive ormai

Fredda l’eco di remote ombre

Cui sottrarla solo io potrei

Prendo le sue mani e breve e intenso è il suo respiro

Tace il vento sulle pietre bianche

Anche il sole sembra attento a noi

Cade il velo che l’attesa antica

Forte e fragile le ricamò

Cade giù da un muro un sasso rotola e si ferma

L’aria si chiude al silenzio e poi

S’alza la polvere intorno a noi

Io chiudo gli occhi li riapro e…

Пил

Вітер у долині сповзає

Скричать напіввідчинені вікна

Сонце мовчить на стінах

Воно лежить

Неосяжність

Вулиць, невідомих моїм слідам

Це звучить недискретно, як хто

Порушує світ ніколи не знайдений

Раніше

Він повільно підходить до мене

Тримайте обличчя в тіні деякий час

Вона жінка і здається

Поки присутні і живі

Зображення, призупинене в часі

Розум народжений

Перед очима

Це портрет фантазії

Я питаю, де вони і хто вона

Вона відповідає: Приходь і тоді

Ви зможете побачити

Те, що завжди знали вітер і сонце

Що тобі пояснювати

Можливо, я теж не знаю

Повільно

Я слідую за нею, я дивлюся на неї

Шукаю

Щоб відчути мої кроки правдивими

Запалюйте якомога швидше, а потім поступово

Все більше й більше присутніх я відкриваю навколо

Від шумів і голосів місто

По-перше

Відновлення й живість навколо мене

Навіть якщо крім нас нікого немає

Навіть якщо крім нас нікого немає

Голоси щасливих чоловіків

Вони голосно говорять про не знаю кого

Вони пишаються вином, кожен з яких має яскраві акценти

Як би світ кидав виклик

Хто не народився підкореним

Але в місті це важко

І очікує, хто цього знає

Хто має мужність на світі, той іде

Голос жінки втомленого віку

Як сумна молитва тим, хто готується до подорожі

Коли ти повертаєшся, я це відчуваю

Синку я буду на вітрі

Нехай світ пощадить вас

Для того, що ви маєте на увазі

І самотня дівоча пісня в порожній кімнаті

За зачиненим вікном у сльозах

Між голими стінами, що тиша поглинула

І розум не знає, що існує, а що ні

Тоді незнайомка раптом відкриває мені своє обличчя

Я знову відкриваю солодкі риси очей чистої води

Її сукня прозора на тлі сонця

Перекомпонований образ уже почутих голосів

Не порушений нечестивим часом

Сама і жива там, де вона зараз живе

Холодне відлуння далеких тіней

Тільки я міг його вкрасти

Я беру його за руки, і його дихання коротке й напружене

На білому камінні вітер мовчить

Навіть сонце здається нам уважним

Падає пелена, яку чекають давні

Міцними й тендітними він їх вишив

Зі стіни падає камінь і зупиняється

Повітря наближається до тиші, а потім

Навколо нас піднімається пил

Я закриваю очі і відкриваю їх знову...