Ночная прогулка - Дмитрий Прянов

Выйду в полночь листопада.

Ни одной звезды не надо.

И не надо в полнакала никакой луны.

Эта темень мне подходит.

Если счастье за нос водит.

Я не глядя потеряю сам свои следы.

Правда мне не много надо.

Только одного.

Чтоб она по мне сошла с ума.

И тогда без докторов.

Я б вылечил её.

И увез туда, где небо в два ряда.

Но зачем же мне теряться.

Может лучше с ней остаться.

И пытаться целый век её в себя влюбить.

Это стоящее дело.

Если б только поглядела.

На меня она с решением вечно вместе быть.

Правда мне не много надо.

Только одного.

Чтоб она по мне сошла с ума.

И тогда без докторов.

Я б вылечил ее.

И увез туда, где небо в два ряда.

Правда мне не много надо.

Только одного.

Чтоб она по мне совсем сошла с ума.

И тогда без докторов.

Я б вылечил ее.

И увез туда, где небо в два ряда.(х2)

Вийду в північ північ.

Жодної зірки не треба.

І не треба в повнакала ніякого місяця.

Ця темрява мені підходить.

Якщо щастя за ніс водить.

Я не дивлячись втратив сам свої сліди.

Правда мені небагато треба.

Лише одного.

Щоб вона по мені зійшла з розуму.

І тоді без лікарів.

Я б вилікував її.

І відвіз туди, де небо в два ряди.

Але навіщо ж мені губитися.

Може краще з нею залишитися.

І спробувати цілий вік її в себе закохати.

Це справжня справа.

Якщо б тільки подивилася.

На мене вона з рішенням вічно разом бути.

Правда мені небагато треба.

Лише одного.

Щоб вона по мені зійшла з розуму.

І тоді без лікарів.

Я б вилікував її.

І відвіз туди, де небо в два ряди.

Правда мені небагато треба.

Лише одного.

Щоб вона по мені зовсім збожеволіла.

І тоді без лікарів.

Я б вилікував її.

І відвіз туди, де небо в два ряди. (х2)