L'anno, il posto, l'ora... - Pooh

L’anno il settantatre

Il posto il cielo artico

L’ora che senso ha

D’estate è sempre l’alba

L’incontro di ogni giorno con l’immensità

Credo finisca qua

Ciò che volava in alto ormai non vola più

E sto cadendo giù

Sui ghiacci azzurri ormai

La nera ombra di rondine

È un punto quasi fermo ma

Che cresce tra le nuvole

Goccia d’acciaio inerte alle mie mani già

Che si disperderà

Ali negate al vento che ora stride di più

E mi trascina giù

Davanti agli occhi miei

La folla delle immagini

Vertiginosamente ma

Per ordine in un attimo

Colori e visi e voci della vita mia

Passano e vanno via

Suoni di vento e d’acqua che fermare vorrei

Ma non c'è tempo ormai

E non dite a lei

«non lo rivedrai»

Dite ."non si sa, forse tornerà"

E non dite a lei

«non lo rivedrai»

Dite «non si sa, forse tornerà»

Il bambino dorme già

E la notte è profumata

Lei richiama il cane e poi

Fra le mani prenderà

La coperta mai finita

La vicina è andata via

Ma le ha fatto compagnia

E domani tornerà

È già estate a casa mia

E di notte c'è la luna

Lei m’ha scritto se potrò

Stare a casa oppure no

Per il nostro anniversario

C'è mia madre che non sa

Se quest’anno riuscirà

A venire un po' da noi

All’orizzonte là

Il sole è un occhio immobile

È notte ma la notte qui

D’estate è solo una parola

Milioni di parole lascio dietro di me

Milioni di perché

Affascinata e stanca la mia anima va

Verso la libertà

E se per caso a voi

Giungesse ancora la voce mia

Direte questo a lei

«un uomo è vento quando vola»

E come il vento niente mai lo fermerà

Non si disperderà

E come il vento niente mai lo fermerà

Non si disperderà

E non dite a lei

«non lo rivedrai»

Dite «non si sa, forse tornerà»

(ripete ad libitum)

Рік сімдесят третій

Місце — арктичне небо

Який сенс має година

Влітку завжди світає

Зустріч кожного дня з величезним

Я думаю, що тут закінчується

Те, що високо злетіло, більше не літає

І я падаю

Зараз на блакитному льоду

Чорна тінь ластівки

Це майже фіксована точка, але

Зростає в хмарах

Крапля інертної сталі мені вже до рук

Це розійдеться

Крила відмовилися від вітру, який тепер верещить більше

І це тягне мене вниз

Перед очима

Натовп образів

Запаморочливо, але

Замовлення за лічені секунди

Кольори, обличчя та голоси мого життя

Вони проходять і відходять

Звуки вітру і води, які я хотів би припинити

Але зараз немає часу

І не кажи їй

«Ти більше його не побачиш»

Ви кажете: «Ніхто не знає, можливо, він повернеться»

І не кажи їй

«Ти більше його не побачиш»

Скажи «ми не знаємо, можливо, він повернеться»

Дитина вже спить

І ніч запашна

Вона кличе собаку, а потім

В руки він візьме

Ковдра так і не закінчилася

Сусідка пішла

Але він склав їй компанію

А завтра повернеться

У моєму домі вже літо

А вночі там місяць

Вона написала мені, якщо я можу

Залишайтеся вдома чи ні

До нашого ювілею

Є моя мама, яка не знає

Якщо цього року це вдасться

Завітати до нас на час

Там на горизонті

Сонце — нерухоме око

Зараз ніч, але тут ніч

Влітку це лише слово

Мільйони слів я залишаю за собою

Мільйони причин

Зачарована і втомлена моя душа йде

Назустріч свободі

А якщо випадково до вас

Мій голос все ще лунав

Ти їй це скажеш

«Людина — вітер, коли він літає»

І, як вітер, ніщо ніколи не зупинить його

Воно не розійдеться

І, як вітер, ніщо ніколи не зупинить його

Воно не розійдеться

І не кажи їй

«Ти більше його не побачиш»

Скажи «ми не знаємо, можливо, він повернеться»

(повторює ad libitum)