Wait...What? - The World Is A Beautiful Place & I Am No Longer Afraid To Die

Back roads brake lights light up back home.

Calm, cold, or windy nights we still drive.

Eyes open wide as space.

Slide across the interstate.

Missing exits, missing people, recognizing geometric shapes.

We always stay out late.

I have this theory that waking up in a car means that you’re still dreaming.

So if you ever change your mind and decide that it might be worth the drive,

then just drive.

So we just drive, careless and full of smiles while the radio plays on the way

to some basement.

We do it for the sentiment.

It started as a self-asserted promise.

And now the moon hangs low over us as we travel to some new destination.

I will be okay.

Everything.

На задніх дорогах загоряються стоп-сигнали.

Тиші, холодні чи вітряні ночі ми все ще їздимо.

Очі широко розплющені, як простір.

Слізгайте по міжштатній автомагістралі.

Відсутні виходи, зниклі люди, розпізнавання геометричних фігур.

Ми завжди залишаємось допізна.

У мене є теорія, що прокидатися в автомобілі означає, що ти все ще мрієш.

Тож якщо ви колись передумаєте й вирішите, що варто поїхати,

тоді просто їздити.

Тож ми просто їздимо, необережні й сповнені усмішок, поки в дорозі звучить радіо

в якийсь підвал.

Ми робимо це для настроїв.

Це почалося як самовідповідної обіцянки.

І тепер місяць висить низько над нами, як ми подорожуємо до нового місця призначення.

Я буду в порядку.

Все.