Margherita - Zibba, Almalibre, Tonino Carotone

A maggio «ci si sposa»,

nella legittima ora.

L’orchestra del sangiovese, per bene,

si bagna i piedi e la gola.

Ricreazione obbligata

nell’orticello di zio Marcello.

Pi?

in l?

orribili servi e poltrone d’oro,

solo per darsi un anello.

La nostra malattia

e quella d’esser romantici.

Di guardar bene nel cuore degli altri.

Di fare a gara di sputi con gli angeli.

E le battaglie contrastano dentro,

tra le pareti del petto e lo scroto,

e Margherita scappa lasciando solo

un terribile vuoto.

La gente muore sola,

perch?

non ha ardimento.

E Margherita lascia l’amore.

Lascia che non ha tempo.

E la felicit?, diceva,

?

un rapido che passa e poi se ne va.

E Margherita lascia l’amore.

Lascia che tempo non ha.

Passano i giorni e le feste

e la poesia ci uccide.

Restiamo soli a cercarci un sepolcro

tra le cataste di rime.

Ritrover?

il mio nome intarsiato,

graffiato sul bancone del magicobar,

tra chiome folte, birra stillata

e voglia di donne e kebab.

La gente muore sola,

perch?

non ha ardimento.

E Margherita lascia l’amore.

Lascia che non ha tempo.

E la felicit?, diceva,

?

un rapido che passa e poi se ne va.

E Margherita lascia l’amore.

Lascia che tempo non ha.

Non c'?

una fisarmonica,

che non c'?

pi?

chi suona.

Sterpaglie d’erbe aromatiche in tight

bisbigliano con la mediocrit?.

Parcheggiano sulle nuvole

caritatevoli ostili ad un suono.

La morte lascia un odore di mosto

nella piazzetta del Duomo.

La gente muore sola,

perch?

non ha ardimento.

E Margherita lascia l’amore.

Lascia che non ha tempo.

E le battaglie contrastano dentro,

tra le pareti del petto e lo scroto,

e Margherita scappa lasciando solo

un terribile vuoto.

(non torner?).

E la felicit?, diceva,

?

un rapido che passa e poi se ne va.

E Margherita lascia l’amore.

Lascia che tempo non ha.

У травні «одружимося»,

прямо зараз.

Оркестр Санджовезе, назавжди,

він мочить ноги і горло.

Обов'язковий відпочинок

на городі дядька Марчелло.

Пі?

в л?

жахливі слуги і золоті крісла,

просто щоб подарувати собі каблучку.

Наша хвороба

і це бути романтичним.

Уважно дивитися в серця інших.

Влаштувати змагання плювки з ангелами.

І битви зриваються всередині,

між стінками грудної клітки і мошонкою,

і Маргарита тікає, залишившись одна

страшна порожнеча.

Люди вмирають поодинці,

чому

не має сміливості.

І Маргарита залишає кохання.

Нехай не має часу.

І щастя, сказав він,

?

стрімкий, який проходить, а потім йде.

І Маргарита залишає кохання.

Нехай у нього немає часу.

Минають дні і свята

а поезія вбиває нас.

Ми залишилися одні шукати гробницю

серед купи рим.

Ви знайдете знову?

моє ім'я інкрустовано,

подряпаний на прилавку чарівного батончика,

серед густого волосся капало пиво

і бажання жінок і шашликів.

Люди вмирають поодинці,

чому

не має сміливості.

І Маргарита залишає кохання.

Нехай не має часу.

І щастя, сказав він,

?

стрімкий, який проходить, а потім йде.

І Маргарита залишає кохання.

Нехай у нього немає часу.

Не C'?

акордеон,

чого там немає?

пі?

хто грає.

Підліски ароматних трав у тісному

шепочуть вони з посередністю.

Вони паркуються на хмарах

милосердя вороже до звуку.

Смерть листя повинна пахнути

на площі Дуомо.

Люди вмирають поодинці,

чому

не має сміливості.

І Маргарита залишає кохання.

Нехай не має часу.

І битви зриваються всередині,

між стінками грудної клітки і мошонкою,

і Маргарита тікає, залишившись одна

страшна порожнеча.

(не повернеться?).

І щастя, сказав він,

?

стрімкий, який проходить, а потім йде.

І Маргарита залишає кохання.

Нехай у нього немає часу.